「Does a nation have anything
more precious than the language it has inherited from its forefathers? The language is an
embodiment of all the nation』s thoughts, its traditions, its religion, its history; the
language is the foundation on which the life of a nation rests, the language is its heart
and soul. To deprive a nation of its language is tantamount to depriving it of its most
valuable possession.」
Johann Gottfried von Herder (1744—1803),
German philosopher and man of letters.
The
Ukrainian language in the 18th century was used mostly by peasants and petty bourgeois and
though it was in no danger of extinction, to become a language of belle-lettres,
philosophy and science, it had to be hoisted from the level of the everyday to the level
of the sublime. There was also an increasing pressure on the part of the Imperial
authorities to do away with the Ukrainian language altogether. Naturally enough, for quite
a while there was no one who would risk to use the language of the lower classes for
expressing refined feelings of polite literature (scholarly works were written either in
Old Slavonic or Latin). It was only at the end of the 18th century that a breakthrough
came. Ivan Kotlyarevsky who for his own diversion, wrote an epic poem, a burlesque in
Ukrainian, based on Vergil』s Aeneid, was prevailed upon by his friends to whom he read
his poem, to publish it. He was reluctant to do it but when finally its shortened version
was released in print in 1794, it was an immediate success. The book, Eneyida, turned out
to be the first literary work published in the vernacular Ukrainian, becoming an undying
classic of Ukrainian literature.
The first edition of Kotlyarevsky』s Eneyida.
Kotlyarevsky memorial
house in Poltava.
Ivan P. Kotlyarevsky
was born into the family of a small landowner of noble extraction, in the town of Poltava,
in 1769. His primary education was provided by a local sexton and psalm-reader. Later he
studied at the Poltava seminary. Upon graduation, he had a succession of jobs which
included teaching, and later he went into military service. In 1806, he even took part in
a military expedition against Turkey, and two years later he retired from the army in the
rank of staff-captain. His retirement from the army did not mean his retirement from a
civilian career. He was a warden and administrator of an establishment for educating
children of impoverished noblemen, of a charity hospital, a member of Societies of lovers
and promoters of belles-lettres. He was known to have joined a Freemasons』 lodge. And he
never stopped writing. His plays, among them Natalka-Poltavka, another classic of
Ukrainian literature, were at the start of the Ukrainian national theatre.
Kotlyarevsky died in Poltava in
1838. The full version of Eneyida was published posthumously, in 1842.
Kotlyarevsky』s Eneyida has been called 「an encyclopaedia of Ukrainian
life」 of the 18th century by recent historians of Ukrainian literature.
Basically, it is a satirical work which through the adventures of Enei
(Aeneas) who is portrayed as a daring and venturesome Cossack, and of his
Cossack comrades, presents a wide panorama of everyday life, aspirations,
beliefs of the 18th century. As Vergil』s Aeneas was the prototype of the
Roman life, Kotlyarevsky』s Enei was the prototype of the Ukrainian life
of the 18th century. The Ukrainian upper classes were well-versed in
classical Roman and Greek literature and their education allowed them to
read the classics in the original Latin and Greek. The story of Aeneas as
told by Vergil was well known and the images of gods and goddesses, kings
and queens, Trojans and inhabitants of Latium were skilfully used by
Kotlyarevsky to satirically depict various walks of Ukrainian society. Kotlyarevsky』s
language is very rich and juicy, full of Ukrainian idioms, expressions and words which
have been preserved thanks to their having been used in the poem. The publishers of the
first edition of the poem supplemented it with a short glossary of words and expressions
and the third edition of 1842 already had a glossary which had been compiled by
Kotlyarevsky himself and included more than fifteen hundred words and expressions.
Sparkling humour of the poem has its roots in the folk humour of the times when it was
written but it has hardly lost any of its witty potential to make people laugh two
centuries later. Kotlyarevsky』s Eneyida is not a dead classic on a dusty shelf but a
piece of writing which is very much alive and enjoyed.
Photographs show scenes from Eneyida,
staged at the Franko National Drama Theatre.
Drawings by A. Bazylevych.
Eneyida has inspired
adaptations: animated cartoons have been made, plays and musicals have been staged. One of
such musicals has been staged at the Franko National Drama Theatre in Kyiv, the theatre of
long and glorious traditions which does its best to maintain the cultural continuity and
establish links between the classical drama and literature and the audiences of today.
Reported by Vira Sulyma,
writer, head of a department of Ukraine』s Literature Museum
Photos by Yuri Buslenko
------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: ?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) ?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------
ЧАСТИНА ПЕРША
1 Еней був парубок моторний I хлопець хоть куди козак, Удавсь на все? зле проворний, Завзятiший од всiх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з не? скирту гною, Вiн, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянцiв, Осмалених, як гиря, ланцiв, П'ятами з Тро? накивав.
2 Вiн, швидко поробивши човни, На син? море поспускав, Троянцiв насажавши повнi, I куди очi почухрав. Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, - Енея не любила - страх; Давно уже вона хотiла, Його щоб душка полетiла К чортам i щоб i дух не пах.
3 Еней був тяжко не по серцю Юнонi - все ?? гнiвив; Здававсь гiрчiйший ?й вiд перцю, Нi в чiм Юнони не просив; Но гiрш за те ?й не любився, Що, бачиш, в Тро? народився I мамою Венеру звав; I що його покiйний дядько, Парис, Прiамове дитятко, Путивочку Венерi дав.
4 Побачила Юнона з неба, Що пан Еней на поромах; А те шепнула сука Геба... Юнону взяв великий жах! Впрягла в гринджолята павичку, Сховала пiд кибалку мичку, Щоб не свiтилася коса; Взяла спiдницю i шнурiвку, I хлiба з сiллю на тарiлку, К Еолу мчалась, як оса.
5 "Здоров, Еоле, пане-свату! Ой, як ся ма?ш, як живеш? - Сказала, як ввiйшла у хату, Юнона. - Чи гостей ти ждеш?.." Поставила тарiлку з хлiбом Перед старим Еолом-дiдом, Сама же сiла на ослiн. "Будь ласкав, сватоньку-старику! Iзбий Енея з пантелику, Тепер пливе на морi вiн.
6 Ти зна?ш, вiн який суцiга, Паливода i горлорiз; По свiту як iще побiга, Чи?хсь багацько вилл? слiз. Пошли на його лихо зле?, Щоб люди всi, що при Ене?, Послизли i щоб вiн i сам... За се? ж дiвку чорнобриву, Смачную, гарну, уродливу Тобi я, далебi, що дам".
7 "Гай, гай! ой, дей же його кату! Еол насупившись сказав. - Я все б зробив за сюю плату, Та вiтри всi порозпускав: Борей недуж лежить з похмiлля, А Нот по?хав на весiлля, Зефiр же, давнiй негодяй, З дiвчатами заженихався, А Евр в поденщики нанявся, - Я к хочеш, так i помишляй!
8 Та вже для тебе обiщаюсь Ене?вi я ляпас дать; Я хутко, миттю постараюсь В трiстя його к чортам загнать. Прощай же! швидче убирайся, Обiцянки не забувайся, Бо послi, чу?ш, нiчичирк! Я к збрешеш, то хоча надсядься, На ласку послi не понадься, Тогдi вiд мене возьмеш чвирк".
9 Еол, оставшись на господi, Зiбрав всiх вiтрiв до двора, Велiв поганiй буть погодi... Якраз на морi i гора! Все море зараз спузирило, Водою мов в ключi забило, Еней тут крикнув, як на пуп; Заплакався i заридався, Пошарпався, увесь подрався, На тiм'? начесав аж струп.
10 Проклятi вири роздулися, А море з лиха аж реве; Слiзьми троянцi облилися, Енея за живiт бере; Всi човники ?х розчухрало, Багацько вiйська тут пропало; Тогдi набрались всi сто лих! Еней кричить, що "я Нептуну Пiвкопи грошей в руку суну, Аби на морi штурм утих".
11 Нептун iздавна був дряпiчка, Почув Ене?в голосок; Шатнувся зараз iз запiчка, Пiвкопи для його кусок!.. I миттю осiдлавши рака, Схвативсь на його, мов бурлака, I вирнув з моря, як карась. Загомонiв на вiтрiв грiзно: "Чого ви гудете так рiзно? До моря, зна?те, вам зась!"
12 От тут-то вiтри схаменулись I ну всi драла до нори; До л я с а мов ляхи шатнулись, Або од ?жака тхори. Нептун же зараз взяв мiтелку I вимiв море, як свiтелку, То сонце глянуло на свiт. Еней тогдi як народився, Разiв iз п'ять перехрестився; Звелiв готовити обiд.
13 Поклали шальовки сосновi, Кругом наставили мисок; I страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток. Тут з салом галушки лигали, Лемiшку i кулiш глитали I брагу кухликом тягли; Та i горiлочку хлистали, - Насилу iз-за столу встали I спати послi всi лягли.
14 Венера, не послiдня шльоха, Проворна, враг ?? не взяв, Побачила, що так полоха Еол синка, що аж захляв; Умилася, причепурилась I, як в недiлю, нарядилась, Хоть би до дудки на танець! Взяла очiпок грезетовий I кунтуш з усами люстровий, Пiшла к Зевесу на ралець.
15Зевес тогдi кружав сивуху I оселедцем за?дав; Вiн, сьому випивши восьмуху, Послiдки з кварти виливав. Прийшла Венера, iскривившись, Заплакавши i завiскрившись, I стала хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мiй плату? Iйон, мов в свинки, грають ?м.
16 Куди йому уже до Риму? Хiба як здохне чорт в ровi! Як вернеться пан хан до Криму, Як жениться сич на совi. Хiба б уже та не Юнона, Щоб не вказала макогона, Що й досi слуха? чмелiв! Коли б вона та не бiсилась, Замовкла i не камезилась, Щоб ти се сам ?й iзвелiв".
17 Юпитер, все допивши з кубка, Погладив свiй рукою чуб: "Ох, доцю, ти моя голубка! Я в правдi твердий так, як дуб. Еней збуду? сильне царство I заведе сво? там панство; Не малий буде вiн панок. На панщину ввесь свiт погонить, Багацько хлопцiв там наплодить I всiм ?м буде ватажок.
18 За?де до Дидони в гостi I буде там бенькетовать; Полюбиться ?? вiн мосцi I буде бiсики пускать. Iди, небого, не журися, Попонедiлкуй, помолися, Все буде так, як я сказав". Венера низько поклонилась I з панотцем сво?м простилась, А вiн ?? поцiловав.
19 Еней прочумався, проспався I голодрабцiв позбирав, Зо всiм зiбрався i уклався, I, скiлько видно, почухрав. Плив-плив, плив-плив, що аж обридло, I море так йому огидло, Що бiсом на його дививсь. "Коли б, - каже, - умер я в Тро?, Уже б не пив се? гiрко? I марне так не волочивсь".
20 Потiм до берега приставши З троянством голим всiм сво?м, На землю з човнiв повстававши, Спитавсь, чи ? що ?сти ?м? I зараз чогось попо?ли, Щоб на путi не ослабiли; Пiшли, куди хто запопав. Еней по берегу попхався, I сам не знав, куди слонявся, Аж гульк - i в город причвалав.
21 В тiм городi жила Дидона, А город звався Карфаген, Розумна панi i моторна, Для не? трохи сих iмен: Трудяща, дуже працьовита, Весела, гарна, сановита, Бiдняжка - що була вдова; По городу тогдi гуляла, Коли троянцiв повстрiчала . Такi сказала ?м слова:
22 "Вiдкiль такi се гольтiпаки? Чи рибу з Дону везете? Чи, може, виходцi-бурлаки? Куди, прочане, ви йдете? Який вас враг сюди направив? I хто до города причалив? Яка ж ватага розбишак!" Троянцi всi замурмотали, Дидонi низько в ноги пали, А вставши, ?й мовляли так:
23 "Ми всi, як бач, народ хрещений, Волочимся без талану, Ми в Тро?, зна?ш, порожденi, Еней пустив на нас ману; Дали нам греки прочухана I самого Енея-пана В три вирви вигнали вiдтiль; Звелiв покинути нам Трою, Пiдмовив плавати з собою, Тепер ти зна?ш, ми вiдкiль.
24 Помилуй, панi благородна! Не дай загинуть головам, Будь милостива, будь незлобна, Еней спасибi скаже сам. Чи бачиш, як ми обiдрались! Убрання, постоли порвались, Охляли, нiби в дощ щеня! Кожухи, свити погубили I з голоду в кулак трубили, Така нам лучилась пеня".
25 Дидона гiрко заридала I з бiлого свого лиця Платочком сльози обтирала: "Коли б, - сказала, - молодця Енея вашого злапала, Уже б тогдi весела стала, Тогдi Великдень був би нам!" Тут плюсь - Еней, як будто з неба: "Ось, осьде я, .коли вам треба! Дидонi поклонюся сам".
26 Потiм з Дидоною обнявшись, Поцiловались гарно всмак; За рученьки бiленькi взявшись, Балакали то сяк, то так. Пiшли к Дидонi до господи Через великi переходи, Ввiйшли в свiтлицю та й на пiл; Пили на радощах сивуху I ?ли сiм'яну макуху, Покiль кликнули ?х за стiл.
27 Тут ?ли розни? потрави, I все з полив'яних мисок, I самi гарни? приправи З нових кленових тарiлок: Свинячу голову до хрiну I локшину на перемiну, Потiм з пiдлевою iндик; На закуску кулiш i кашу, Лемiшку, зубцi, путрю, квашу I з маком медовий шулик.
28 I кубками пили слив'янку, Мед, пиво, брагу, сирiвець, Горiлку просту i калганку, Куривсь для духу яловець. Бандура горлицi бриньчала, Сопiлка зуба затинала, А дудка грала по балках; Санжарiвки на скрипцi грали, Кругом дiвчата танцьовали В дробушках, в чоботах, в свитках.
29 Сестру Дидона мала Ганну, Навсправжки дiвку хоть куди, Проворну, чепурну i гарну; Приходила i ся сюди В червонiй юпочцi ба?вiй, В запасцi гарнiй фаналевiй, В стьонжках, в намистi i ковтках; Тут танцьовала викрутасом, I пред Ене?м вихилясом Пiд дудку била третяка.
30 Еней i сам так розходився, Як на арканi жеребець, Що трохи не увередився, Пiшовши з Гандзею в танець. В обох пiдкiвки забряжчали, Жижки од танцiв задрижали, Вистрибовавши гоцака. Еней, матню в кулак прибравши I не до соли примовлявши, Садив крутенько гайдука.
31 А послi танцiв варенухи По филижанцi пiднесли; I молодицi-цокотухи Тут баляндраси понесли; Дидона крiпко заюрила, Горщок з вареною розбила, До дуру всi тодi пили. Ввесь день весело прогуляли I п'янi спати полягали; Енея ж ледве повели.
32 Еней на пiч забрався спати, Зарився в просо, там i лiг; А хто схотiв, побрiв до хати, А хто в хлiвець, а хто пiд стiг. А деякi так так хлиснули, Що де упали - там заснули, Сопли, харчали i хропли; А добрi молодцi кружали, Поки аж пiвнi заспiвали, - Що здужали, то все тягли.
33 Дидона рано iсхопилась. Пила з похмiлля сирiвець; А послi гарно нарядилась, Якби в оренду на танець. Взяла кораблик бархатовий, Спiдницю i карсет шовковий I начепила ланцюжок; Червонi чоботи обула, Та i запаски не забула, А в руки з вибiйки платок.
34 Еней же, з хмелю як проспався, Iз'?в солоний огiрок; Потiм умився i убрався, Я к парубiйка до дiвок. Йому Дидона пiдослала, Що од покiйника украла, Штани i пару чобiток; Сорочку i каптан з китайки, I шапку, пояс з каламайки, I чорний шовковий платок.
35 Я к одяглись, то iзiйшлися, З собою стали розмовлять; На?лися i принялися, Щоб по-вчорашньому гулять. Дидона ж тяжко сподобала Енея так, що i не знала, Де дiтися i що робить; Точила всякi? баляси I пiдпускала разнi ляси, Енею тiлько б угодить.
36 Дидона вигадала грище, Еней щоб веселiший був, I шоб вертiвся з нею ближче, I лиха щоб свого забув: Собi очицi зав'язала I у панаса грати стала, Енея б тiльки уловить; Еней же зараз догадався, Коло Дидони терся, м'явся, ?? щоб тiлько вдовольнить.
37 Тут всяку всячину iграли, Хто як i в вiщо захотiв, Тут инчi журавля скакали, А хто од дудочки потiв. I в хрещика i в горю дуба, Не раз доходило до чуба, Як загулялися в джгута; В хлюста, в пари, в вiзка iграли I дамки по столу совали; Чорт мав порожнього кута.
38 Щодень було у них похмiлля, Пилась горiлка, як вода; Щодень бенькети, мов весiлля, Всi п'янi, хоть посуньсь куда. Ене?вi так, як болячцi Або лихiй осiннiй трясцi, Годила панi всякий день. Були троянцi п'янi, ситi, Кругом обутi i обшитi, Хоть голi прибрели, як пень.
39 Троянцi добре там курили, Дали приманку всiм жiнкам, По вечорницям всi ходили, Просвiтку не було дiвкам. Та й сам Еней, сподар, i паню Пiдмовив паритися в баню... Уже ж було не без грiха! Бо страх вона його любила, Аж розум ввесь свiй погубила, А бачся, не була плоха.
40 От так Еней жив у Дидони, Забув i в Рим щоб мандровать. Тут не боявся i Юнони, Пустився все бенькетовать; Дидону мав вiн мов за жiнку, Убивши добру в не? грiнку, Мутив, як на селi москаль! Бо - хрiн його не взяв - моторний, Ласкавий, гарний i проворний, I гострий, як на бритвi сталь.
41 Еней з Дидоною возились, Я к з оселедцем сiрий кiт; Ганяли, бiгали, казились, Аж лився деколи i пiт. Дидона ж мала раз роботу, Я к з ним побiгла на охоту, Та грiм загнав ?х в темний льох... Лихий ?х зна, що там робили, Було не видно з-за могили, В льоху ж сидiли тiлько вдвох.
42 Не так-то робиться все хутко, Я к швидко оком iзмигнеш; Або як казку кажеш прудко, Пером в паперi як писнеш. Еней в гостях прожив немало, - Що з голови його пропало, Куди його Зевес послав. Вiн годiв зо два там просидiв, А мабуть би, i бiльш пронидiв, Якби його враг не спiткав.
43 Колись Юпитер ненароком З Олимпа глянув i на нас; I кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс... Розсердився i розкричався, Аж цiлий свiт поколихався; Енея лаяв на ввесь рот: "Чи так-то, гадiв син, вiн слуха? Убрався в патоку, мов муха, Засiв, буцiм в болотi чорт.
44 Пiдiть гiнця менi кликнiте, До мене зараз щоб прийшов, Глядiть же, цупко прикрутiте, Щоб вiн в шиньок та не зайшов! Бо хочу я кудись послати. Iйон, iйон же, вража мати! Але Еней наш зледащiв А то Венера все свашку?, Ене?чка свого муштру?, Щоб вiн з ума Дидону звiв".
45 Прибiг Меркурiй засапавшись, В три ряди пiт з його котив; Ввесь ремiнцями обв'язавшись, На голову бриль наложив; На грудях з бляхою ладунка, А ззаду з сухарями сумка, В руках нагайський малахай. В такiм нарядi влiзши в хату, Сказав: "Готов уже я, тату, Куда ти хочеш, посилай".
46 "Бiжи лиш швидче в Карфагену,- Зевес гiнцевi так сказав, - I пару розлучи скажену, Еней Дидону б забував. Нехай лиш вiдтiль уплiта? I Рима стро?ти чухра?, - А то залiг, мов в грубi пес. Коли .ж вiн буде йще гуляти, То дам йому себе я знати, - От так сказав, скажи, Зевес".
47 Меркурiй низько поклонився, Перед Зевесом бриль iзняв, Через порiг перевалився, До станi швидче тягу дав. Покинувши iз рук нагайку, Запряг вiн миттю чортопхайку, Черкнув iз неба, аж курить! I все кобилок поганя?, Що оглобельна аж брика?; Помчали, аж вiзок скрипить!
48 Еней тогдi купався в бразi I на полу укрившись лiг; Йому не снилось о приказi, Як ось Меркурiй в хату вбiг! Смикнув iз полу, мов псяюху. "А що ти робиш, п'?ш сивуху? - Зо всього горла закричав, - Ану лиш, швидче убирайся, З Дидоною не женихайся, Зевес поход тобi сказав!
49 Чи се ж таки до дiла робиш, Що й досi тута загулявсь? Та швидко i не так задробиш; Зевес не дурно похвалявсь; Получиш добру халазiю, Вiн видавить з тебе олiю, От тiлько йще тут побарись. Гляди ж, сьогодня щоб убрався, Щоб нищечком вiдсiль укрався, Мене удруге не дождись".
50 Еней пiджав хвiст, мов собака; Мов Ка?н, затрусивсь увесь; Iз носа потекла кабака: Уже вiн знав, який Зевес. Шатнувся миттю сам iз хати Сво?х троянцiв позбирати; Зiбравши, дав такий приказ: "Як можна швидче укладайтесь, Зо всiми клунками збирайтесь, До моря швендайте якраз!"
51 А сам, вернувшися в будинки, Сво? лахмiття позбирав; Мiзерi? наклав двi скриньки, На човен зараз одiслав I дожидався тiлько ночi, Що як Дидона зiмкне очi, Щоб не прощавшись тягу дать. Хоть вiн за нею i журився I свiтом цiлий день нудився; Та ба! бач, треба покидать.
52 Дидона зараз одгадала, Чого суму? пан Еней, I все на ус собi мотала, Щоб умудритися i ?й; З-за печi часто виглядала, Прикинувшись, буцiм куняла I мов вона хотiла спать. Еней же думав, що вже спала, I тiлько що хотiв дать драла, Аж ось Дидона за чуб хвать.
53 "Постiй, прескурвий, вражий сину! Зо мною перше розплатись; От задушу, як злу личину! Ось ну лиш тiльки завертись! От так за хлiб, за сiль ти платиш? Ти всiм, привикши насмiхатись, Розпустиш славу по менi! Нагрiла в пазусi гадюку, Що послi iзробила муку; Послала пуховик свинi.
54 Згадай, який прийшов до мене, Що нi сорочки не було; I постолiв чорт мав у тебе, В кишенi ж пусто, аж гуло; Чи знав ти, що таке? грошi? Мав без матнi однi холошi, I тiлько слава, що в штанах; Та й те порвалось i побилось, Аж глянуть сором, так свiтилось; Свитина вся була в латках.
55 Чи я ж тобi та не годила? Хiба рiжна ти захотiв? Десь вража мати пiдкусила, Щоб хирний тут ти не сидiв". Дидона гiрко заридала, I з серця аж волосся рвала, I закраснiлася, мов рак. Запiнилась, посатанiла, Неначе дурману iз'?ла, Залаяла Енея так:
56 "Поганий, мерзький, скверний, бридкий, Нiкчемний, ланець, кателик! Гульвiса, пакосний, престидкий, Негiдний, злодiй, ?ретик! За кучму сю твою велику Як дам ляща тобi я в пику, То тут тебе лизне i чорт! I очi видеру iз лоба Тобi, диявольська худоба, Трясешся, мов зимою хорт!
57 Мандруй до сатани з рогами, Нехай тобi присниться бiс! З тво?ми сучими синами, Щоб враг побрав вас всiх гульвiс, Що нi горiли, нi болiли, На чистому щоб поколiли, Щоб не оставсь нi чоловiк; Щоб добро? не знали долi, Були щоб з вами зли? болi, Щоб ви шаталися повiк".
58 Еней вiд не? одступався, Поки зайшов через порiг, А далi аж не оглядався, З двора в собачу ристь побiг. Прибiг к троянцям, засапався, Обмок в поту, якби купався, Мов з торгу в школу курохват; Потiм в човен хутенько сiвши I ?хати сво?м велiвши, Не оглядався сам назад.
59 Дидона тяжко зажурилась, Ввесь день нi ?ла, нi пила; Все тосковала, все нудилась, Кричала, плакала, ревла. То бiгала, якби шалена, Стояла довго тороплена, Кусала ногтi на руках; А далi сiла на порозi, Аж занудило ?й, небозi, I не встояла на ногах.
60 Сестру кликнула на пораду, Щоб горе зле? розказать, Ене?ву оплакать зраду I льготи серцю трохи дать. "Ганнусю, рибко, душко, любко, Рятуй мене, моя голубко, Тепер пропала я навiк! Ене?м кинута я бiдна, Як сама паплюга послiдня, Еней злий змiй - не чоловiк!
61 Нема у серця мого сили, Щоб я могла його забуть. Куди мнi бiгти? - до могили! Туди один надежний путь! Я все для його потеряла, Людей i славу занедбала; Боги! я з ним забула вас. Ох! дайте зiлля мнi напитись, Щоб серцю можна розлюбитись, Утихомиритись на час.
62 Нема на свiтi мнi покою, Не ллються сльози iз очей, Для мене бiлий свiт ?сть тьмою, Там ясно тiлько, де Еней. О пуцьверинку Купидоне! Любуйся, як Дидона стогне... Щоб ти маленьким був пропав! Познайте, молодицi гожi, З Ене?м бахурi всi схожi, Щоб враг зрадливих всiх побрав!"
63 Так бiдна з горя говорила Дидона, жизнь свою кляла; I Ганна що ?й нi робила, Нiякой ради не дала. Сама з царицей горювала, I сльози рукавом втирала, I хлипала собi в кулак. Потiм Дидона мов унишкла, Звелiла, щоб i Гандзя вийшла, Щоб ?й насумоватись всмак.
64 Довгенько так посумовавши, Пiшла в будинки на постiль; Подумавши там, погадавши, Проворно скочила на пiл. I взявши з запiчка кресало I клоччя в пазуху чимало, Тихенько вийшла на город. Ночною се було добою I самой тихою порою, Як спав хрещений ввесь народ.
65 Стояв у не? на городi В кострi на зиму очерет; Хоть се не по царськiй породi, Та де ж взять дров, коли все степ; В кострi був зложений сухенький, Як порох, був уже палкенький, Його й держали на пiдпал. Пiд ним вона огонь кресала I в клоччi гарно розмахала I розвела пожар чимал.
66 Кругом костер той запаливши, Зо всей одежi роздяглась, В огонь лахмiття все зложивши, Сама в огнi тiм простяглась. Вкруг не? полом'я палало, Покiйницi не видно стало, Пiшов од не? дим i чад! - Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад.
ЧАСТИНА ДРУГА __ 1 Еней, попливши синiм морем, На Карфагену оглядавсь; Боровсь з сво?м, сердега, горем, Слiзьми, бiдняжка, обливавсь. Хоть од Дидони плив поспiшно, Та плакав гiрко, неутiшно. Почувши ж., що в огнi спеклась, Сказав: "Нехай ?й вiчне царство, Менi же довголiтн? панство, I щоб друга вдова найшлась!"
2 Як ось i море стало грати, Великi хвилi пiднялись, I вiтри зачали бурхати, Аж човни на морi тряслись. Водою чортзна-як крутило, Що трохи всiх не потопило, Вертiлись човни, мов дурнi. Троянцi з страху задрижали, I що робити, всi не знали, Стояли мовчки всi смутнi.
3 Один з троянсько? ватаги, По ?х вiн звався Палiнур; Сей бiльше мав других одваги, Смiленький був i балагур; Що наперед сей схаменувся I до Нептуна окликнувся: "А що ти робиш, пан Нептун! Чи се i ти пустивсь в ледащо, Що хочеш нас звести нiнащо? Хiба пiвкопи i забув?"
4 А далi пiсля се? мови Троянцям вiн так всiм сказав: "Бувайте, братця, ви здоровi! Оце Нептун замудровав. Куди тепер ми, братця, пiйдем? В Iталiю ми не до?дем, Бо море дуже щось шпу?, Iталiя вiдсiль не близько, А морем в бурю ?хать слизько, Човнiв нiхто не пiдку?.
5 Ось тут земелька ?сть, хлоп'ята, Вiдсiль вона невдалеку: Сицилiя, земля багата, Вона менi щось по знаку. Дмухнiм лиш, братця, ми до не? Збувати горестi сво??, Там добрий цар живе Ацест. Ми там, як дома, очуня?м, I як у себе, загуля?м, Всього у нього вдоволь ?сть".
6 Троянцi разом принялися I стали веслами гребти, Як стрiлки, човники неслися, Мов ззаду пхали ?х чорти. ?х сицилiйцi як уздрiли, То з .города, мов подурiли, До моря бiгли всi встрiчать. Тут мiж собою розпитались, Чоломкались i обнiмались, Пiшли до короля гулять.
7 Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав, I, зараз попросивши в хату, Горiлкою почастовав; На закуску наклали сала, Лежала ковбаса чимала I хлiба повне решето. Троянцям всiм дали тетерi I вiдпустили на кватерi: Щоб йшли, куди потрапить хто.
8 Тут зараз пiдняли банькети Замурмотали, як коти, I в кахлях понесли пашкети, I киселю ?м до сити; Гарячую, м'яку бухинку, Зразову до рижкiв печiнку, Гречаний з часником панпух. Еней з дороги налигався I пiнно? так нахлестався, Трохи не виперсь з його дух.
9 Еней хоть трохи був пiдпилий, Та з розумом не потерявсь; Вiн син був богобоязливий, По смерти батька не цуравсь. В сей день його отець опрягся, Як чикилдихи обiжрався, - Анхиз з горiлочки умер. Еней схотiв обiд справляти I тут старцiв нагодовати, - Щоб бiг душi свiй рай одпер.
10 Зiбрав троянську всю громаду I сам пiшов надвiр до них, Просить у ?х собi пораду, Сказав ?м рiч в словах таких: "Панове, зна?те, трояне I всi хрещенi? миряне, Що мiй отець бував Анхиз, Його сивуха запалила I живота укоротила, I вiн, як муха в зиму, зслиз.
"Зробити поминки я хочу, Поставити обiд старцям - I завтра ж - далi не одстрочу. Скажiте: як зда?ться вам?" Сього троянцi i бажали, I всi уголос закричали: "Енею, боже поможи; Коли же хочеш, пане, знати, I сами будем помагати, Бо ми тобi не вороги".
12 I зараз миттю всi пустились Горiлку, м'ясо куповать, Хлiб, бублики, книшi вродились, Пiйшли посуди добувать; I коливо з кутi зробили, Сити iз меду наситили, Договорили i попа; Хазя?нiв сво?х ззивали, Старцiв по улицям шукали, Пiшла на дзвiн дякам копа.
13 На другий день раненько встали, Огонь надворi розвели I м'яса в казани наклали, Варили страву i пекли. П'ять казанiв стояло юшки, А в чотирьох були галушки, Борщу трохи було не з шiсть; Баранiв тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, Досита щоб було всiм ?сть.
14 Цебри сивушки там стояли I браги повнi? дiжки; Всю страву в вагани вливали I роздавали всiм ложки. Як проспiвали "со святими", Еней обливсь слiзьми гiркими, I принялися всi трепать; На?лися i нахлистались, Що деякi аж повалялись... Тогдi i годi поминать.
15 Еней i сам со старшиною Анхиза добре поминав; Не здрiв нiчого пред собою, А ще з-за столу не вставав; А далi трошки проходився, Прочумався, протверезився, Пiшов к народу, хоть поблiд. З кишенi вийнявши пiвкiпки, Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки, Щоб тямили його обiд.
16 Енея заболiли ноги, Не чув нi рук, нi голови; Напали з хмелю перелоги, Опухли очi, як в сови, I весь обдувся, як барило, Було на свiтi все немило, Мислiте по землi писав. З нудьги охляв i iзнемiгся, В одежi лiг i не роздiгся, Пiд лавкою до свiта спав.
17 Прокинувшися, ввесь трусився, За серце ссало, мов глисти; Перевертався i нудився, Не здужав голови звести, Поки не випив пiвквартiвки З iмбером пiнно? горiлки I кухля сирiвцю не втер. З-пiд лавки вилiз i струхнувся, Закашляв, чхнув i стрепенувся: "Давайте, - крикнув, - пить тепер".
18 Зiбравшися, всi паненята Iзнов кружати начали, Пили, як брагу поросята, Горiлку так вони тягли; Тягли тут пiнненьку троянцi, Не вомпили сицилiанцi, Черкали добре назахват. Хто пив тут бiльш од всiх сивухи, I хто пив разом три осьмухи, То той Ене?вi був брат.
19 Еней наш роздоброхотався, Iгрища вздумав завести, I п'яний зараз розкричався, Щоб перебiйцiв привести. У вiкон школярi спiвали, Халяндри циганки скакали, Iграли в кобзи i слiпцi; Були тут разнi чути крики, Водили в городi музики Моторнi, п'янi молодцi.
20 В присiнках всi пани сидiли, Надворi ж вкруг стояв народ. У вiкна деякi глядiли, А инчий був наверх ворот; Аж ось прийшов i перебi?ць, Убраний так, як компанi?ць, I звався молодець Дарес; На кулаки став викликати I перебiйця визивати, Кричав, опарений мов пес:
21 "Гей, хто зо мною вийде битись, Покуштовати стусанiв? Мазкою хоче хто умитись? Кому не жаль сво?х зубiв? А нуте, нуте, йдiте швидше Сюди на кулаки лиш ближче! Я бебехiв вам надсажу; На очi вставлю окуляри, Сюди, поганцi-бакаляри! Я всякому лоб розмiжжу".
22 Дарес довгенько дожидався, Мовчали всi, нiхто не йшов; З ним всякий битися боявся, Собою страху вiн задав. "Так ви, бачу, всi легкодухи, Передо мною так, як мухи, I пудофети наголо". Дарес тут дуже насмiхався, Собою чванивсь, величався, Аж сором слухать всiм було.
23 Абсест троянець був сердитий, Згадав Ентелла-козака, Зробився мов несамовитий, Чимдуж дав вiдтiль дропака. Ентелла скрiзь пiшов шукати, Щоб все, що бачив, розказати I щоб Дареса пiдцьковать. Ентелл був тяжко смiлий, дужий, Мужик плечистий i невклюжий, Тогдi вiн п'яний вклався спать.
24 Знайшли Ентелла-сiромаху, Що вiн пiд тином гарно спав; Сього сердешного тiмаху Будити стали, щоб устав. Всi голосно над ним кричали, Ногами всилу розкачали, Очима вiн на них лупнув: "Чого ви? що за вража мати, Зiбрались не давати спати". Сказавши се, оп'ять заснув.
25 "Та встань, будь ласкав, пане-свату!" Абсест Ентелловi сказав. "Пiйдiть лиш ви собi iк кату!" - Ентелл на ?х так закричав. А послi баче, що не шутка, Абсест сказав, яка погудка, Проворно скочивши, здригнувсь: "Хто, як, Дарес? - ну, стiйте нашi! Зварю пану Даресу кашi, Горiлки дайте лиш нап'юсь".
26 Примчали з казанок сивухи, Ентелл ?? разком дмухнув I од сi?? вiн мокрухи Скрививсь, наморщивсь i зiвнув, Сказав: "Тепер ходiмо, братця, До хвастуна Дареса-ланця! Йому я ребра полiчу, Зiмну всього я на кабаку, На смерть зувiчу, мов собаку, Як битися - я научу!"
27 Прийшов Ентелл перед Дареса, Сказав йому на смiх: "Гай-гай! Ховайсь, проклята неотеса, Зарання вiдсiль утiкай; Я роздавлю тебе, як жабу, Зiтру, зiмну, мороз як бабу, Що тут i зуби ти зiтнеш. Тебе диявол не пiзна?, З кiстками чорт тебе злига?, Уже вiд мене не влизнеш".
28 На землю шапку положивши, По локоть руки засукав I цупко кулаки стуливши, Дареса битись визивав. Iз серця скриготав зубами, Об землю тупотав ногами, I на Дареса налiзав. Дарес не рад сво?й лихотi, Ентелл потяг не по охотi Дареса, щоб його вiн знав.
29 В се врем'я в рай боги зiбрались К Зевесу в гостi на обiд, Пили там, ?ли, забавлялись, Забули наших людських бiд. Там лакомини рiзнi ?ли, Буханчики пшеничнi бiлi, Кислицi, ягоди, коржi I всякi-разнi витребеньки, - Уже либонь були п'яненькi, Понадувались, мов йоржi.
30 Я к ось знiчев'я вбiг Меркурiй, Засапавшися до богiв; Прискочив, мов котище мурий До сирних в маслi пирогiв! "Ге! Ге! от тут-то загулялись, Що i од свiту одцурались, Диявол-ма вам i стида. В Сицилi? таке твориться, Що вам би треба подивиться, - Там крик, мов пiдступа орда".
31 Боги, почувши, зашатались, Iз неба виткнули носи, Дивитись на бiйцiв хватались, Як жаби лiтом iз роси. Ентелл там сильно храбровався, Аж до сорочки ввесь роздягся, Совав Даресу в нiс кулак. Дарес iзвомпив сiромаха, Бо був Ентелл непевна птаха, Як чорноморський злий козак.
32 Венеру за виски хватило, Як глянула, що там Дарес; Iй дуже се було не мило, Сказала: "Батечку Зевес! Дай мо?му Даресу сили, Йому хвоста щоб не вкрутили, Щоб вiн Ентелла поборов. Мене тогдi ввесь свiт забуде, Коли Дарес живий не буде; Зроби, щоб був Дарес здоров".
33 Тут Бахус п'яний обiзвався, Венеру лаяти почав, До не? з кулаком совався, I так iсп'яна ?й сказав: "Пiйди лиш ти к чортам, плюгава, Невiрна, пакосна, халява! Нехай iзслизне твiй Дарес, Я за Ентелла сам вступлюся, Як бiльш сивухи натягнуся, То не заступить i Зевес.
34 Чи зна?ш, вiн який парнище? На свiтi трохи ?сть таких, Сивуху так, як брагу, хлище, Я в парубках кохаюсь сих. Уже залл? за шкуру сала, Нi неня в бразi не скупала, Як вiн Даресовi задасть. Уже хоть як ти не вертися, З сво?м Даресом попростися, Бо прийдеться йому пропасть".
35 Зевес до речi сей дочувся, Язик на силу повернув, Вiн од горiлки весь обдувся I грiмко так на ?х гукнув: "Мовчiть!.. чого ви задрочились? Чи бач, у мене розходились! Я дам вам зараз тришия! Нiхто в кулачки не мiшайтесь Кiнця од самих дожидайтесь, - Побачим, - вiзьметь то чия?"
36 Венера, облизня пiймавши, Слiзки пустила iз очей, I, як собака, хвiст пiджавши, Пiшла к порогу до дверей I з Марсом у куточку стала, З Зевеса добре глузовала; А Бахус пiнненьку лигав, Iз Ганiмедова пуздерка Утер трохи не з пiввiдерка; Напивсь - i тiлько що кректав.
37 Як мiж собой боги сварились В раю, попившись в небесах; Тогдi в Сицилi? творились Великi дуже чудеса. Дарес од страху оправлявся I до Ентелла пiдбирався, Цибульки б дать йому пiд нiс. Ентелл од ляпаса здригнувся, Разiв iз п'ять перевернувся, Трохи не попустив i слiз.
38 Розсердився i роз'ярився, Аж пiну з рота попустив, I саме в мiру пiдмостився, В висок Дареса затопив: З очей аж iскри полетiли, I очi яснi соловiли, Сердешний об землю упав. Чмелiв довгенько дуже слухав I землю носом рив i нюхав, I дуже жалiбно стогнав.
39 Тут всi Ентелла вихваляли, Еней з панами реготавсь, З Дареса ж дуже глузовали, Що силою вiн величавсь. Звелiв Еней його пiдняти, На вiтрi щоб поколихати Од ляпаса i щоб прочхавсь; Ентелловi ж дав на кабаку Трохи не цiлую гривняку За те, що так вiн показавсь.
40 Еней же, сим не вдовольнившись, Iще гуляти захотiв I цупко пiнно? напившись, Ведмедiв привести звелiв. Литва на труби засурмила, Ведмедiв зараз зупинила, Заставила ?х танцьовать. Сердешний звiр перекидався, Плигав, вертiвся i качався, Забув i бджоли пiддерать.
41 Як пан Еней так забавлявся, То лиха вiн собi не ждав, Не думав i не сподiвався, Щоб хто з Олимпа кучму дав. Но те Юнона повернула, I в головi так коверзнула, Щоб зараз учинить ярмiз; Набула без панчiх патинки, Пiшла в Iрисинi будинки, Бо хитра ся була, як бiс.
42 Прийшла, Iрисi пiдморгнула, Черкнули разом в хижу вдвох, I на ухо щось ?й шепнула, Щоб не пiдслухав який бог; I пальцем цупко прикрутила, Щоб зараз все то iзробила I ?й би принесла лепорт; Iрися низько поклонилась, I в лiжник зараз нарядилась, Побiгла з неба, як би хорт.
43 В Сицилiю якраз спустилась, Човни троянськi де були; I мiж троянок помiстилась, Которi човнiв стерегли. В кружку сердешнi сi сидiли I кисло на море глядiли, Бо ?х не кликали гулять, Де чоловiки ?х гуляли, Медок, сивушку попивали Без просипу недiль iз п'ять.
44 Дiвчата з лиха горювали, Нудило тяжко молодиць; Лиш слинку з голоду ковтали, Як хочеться кому кислиць. Сво?х троянцiв проклинали, Що через ?х так горювали, Дiвки кричали на весь рот: "Щоб ?м хотiлось так гуляти, Я к хочеться нам дiвовати, Коли б замордовав ?х чорт".
45 Троянцi волокли з собою Старую бабу, як ягу, Лукаву вiдьму, злу Берою, Iскорчившуюся в дугу. Iрися нею iзробилась I як Бероя нарядилась I пiдступила до дiвок; I щоб к ним лучче пiдмоститься I пред Юноной заслужиться, То пiднесла ?м пирiжок.
46 Сказала: "Помагай бiг, дiти! Чого суму?те ви так? Чи не остило тут сидiти? Оце гуляють нашi як! Мов божевiльних, нас морочать, Сiм лiт, як по морям волочать; Глузують, як хотять, iз вас, Але з другими бахурують, Сво? ж жiнки нехай горюють, Коли водилось се у нас?
47 Послухайте лиш, молодицi, Я добрую вам раду дам; I ви, дiвчата бiлолицi, Зробiм кiнець сво?м бiдам, За горе ми заплатим горем - А доки нам сидiть над морем? Приймiмось, човни попалiм. Тогдi i мусять тут остаться I нехотя до нас прижаться; Ось так на лiд ?х посадiм".
48"Спасеть же бiг тебе, бабусю! -
Троянки вголос загули. - Тако? б ради, пайматусю, Ми iзгадати не могли". I зараз приступили к флоту I принялися за роботу: Огонь кресати i нести Скiпки, трiски, солому, клоччя; Була тут всяка з них охоча, Пожар щоб швидче розвести.
49 Розжеврiлось i загорiлось, Пiшов димок до самих хмар, Аж небо все зачервонiлось, Великий тяжко був пожар. Човни i байдаки палали, Сосновi пороми трiщали, Горiли дьоготь i смола. Поки троянцi оглядiлись, Що добре ?х троянки грiлись, То часть мала човнiв була.
50 Еней, пожар такий уздрiвши, Злякався, побiлiв, як снiг, I бiгти всiм туди звелiвши, Чимдуж до човнiв сам побiг. На гвалт у дзвони задзвонили, По улицях в трещотки били, Еней же на ввесь рот кричав: "Хто в бога вiру? - ратуйте! Рубай, туши, гаси, лий, куйте! А хто ж таку нам кучму дав?"
51 Еней од страху з плигу збився, В умi сердега помiшавсь I зараз сам не свiй зробився, Скакав, вертiвся i качавсь; I iз сього свого задору Вiн, голову пiднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олимпських шпетив на всю губу, Свою i неню лаяв любу, Добувсь i в рот, i в нiс Зевес.
52"Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чу?ш, як тебе я ганю, Зевес! - нi усом не моргнеш. На очах бiльма поробились, Коли б довiку послiпились, Що не поможеш ти менi. Чи се ж таки тобi не стидно, Що пропаду, от лиш не видно? Я ж, кажуть люди, внук тобi!
53 А ти з сiдою бородою, Пане добродiю Нептун! Сидиш, мов демон, пiд водою, I зморщившись, старий шкарбун! Коли б струхнув хоть головою I сей пожар залив водою - Тризубець щоб тобi зломивсь! Ти базаринку любиш брати, А людям в нуждi помагати Не дуже, бачу, поспiшивсь.
54 I братик ваш Плутон, поганець, Iз Прозерпиною засiв, Пекельний, гаспидський коханець, Iще себе там не нагрiв? Завiв братерство з дьяволами I в свiтi нашими бiдами Не погорю? нi на час. Не посилку?ться нiмало, Щоб так палати перестало I щоб оцей пожар погас.
55 I ненечка моя рiдненька У чорта десь тепер гуля; А може, спить уже п'яненька Або з хлоп'ятами ганя. Тепер ?й, бачу, не до соли, Уже, пiдтикавши десь поли, Фурцю? добре навiсна. Коли сама з ким не ночу?, То для когось уже свашку?, Для сього тяжко поспiшна.
56 Та враг бери вас, - що хотiте, Про мене, те собi робiть; Мене на лiд не посадiте, Пожар лиш тiлько погасiть; Завередуйте по-сво?му I, будьте ласкави, мо?му Зробiте лиховi кiнець. Пустiть лиш з неба веремiю I покажiте чудасiю, А я вам пiднесу ралець".
57 Тут тiлько що перемолився Еней i рот свiй затулив; Я к ось iз неба дощ полився, В годину ввесь пожар залив. Бурхнуло з неба, мов iз бочки, Що промочило до сорочки; То драла врозтич всi дали. Троянцi стали всi, як хлюща, ?м лучилася невсипуща, Не ради i дощу були.
58 Не знав же на яку ступити Еней i тяжко горював, Чи тут остатись, чи поплити? Бо враг не всi човни забрав; I миттю кинувсь до громади Просить собi у ней поради, Чого собою не вбагне. Тут довго тяжко раховали I скiлько не коверзовали, Та все було, що не оне.
59 Один з троянсько? громади, Насупившися, все мовчав I, дослухавшись до поради, Цiпком все землю колупав. Се був пройдисвiт i непевний, I всiм вiдьмам був родич кревний Упир i знахур ворожить. Умiв i трясцю одшептати, I кров кристьянську замовляти, I добре знав греблi гатить.
60 Бував i в Шльонському з волами, Не раз ходив за сiллю в Крим; Таранi торговав возами, Всi чумаки братались з ним. Вiн так здавався i нiкчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипав, як горох. Уже в чiм, бач, пораховати, Що розказать - йому вже дати; Нi в чiм не був страхополох.
61 Невтесом всi його дражнили, По-нашому ж то звавсь Охрiм; Менi так люди говорили - Самому ж незнакомий вiн. Побачив, що Еней гнiвився, До його зараз пiдмостився, За бiлу рученьку i взяв; I вивiвши Енея в сiни, Сам поклонився аж в колiни, Таку Енею рiч сказав:
62 "Чого ти сильно зажурився I так надувся, як iндик? Зовсiм охляв i занудився, Мов по болотовi кулик? Чим бiльш журитися - все гiрше, Заплута?шся в лiсi бiльше, Покинь лиш горе i заплюй. Пiди вкладися гарно спати, А послi будеш i гадати, Спочинь та вже тогдi мiркуй!"
63 Послухавши Еней Охрiма, Укрившись, на полу лiг спать; Но лупав тiлько все очима, Не мiг нi крихти задрiмать. На всi боки перевертався, До люльки разiв три приймався, Знемiгся ж, мов i задрiмав. Як ось Анхиз йому приснився, Iз пекла батечко явився I синовi таке сказав:
64 "Прокинься, миле? дитятко! Пробуркайся i проходись, Се твiй прийшов до тебе батько, То не сполохайсь, не жахнись. Мене боги к тобi послали I так сказати приказали: Щоб ти нiтрохи не журивсь, Пошлють тобi щасливу долю, Щоб учинив ти божу волю I швидче в Рим переселивсь.
65 Збери всi човни, що остались, I гарно зараз ?х оправ; Придерж сво?х, щоб не впивались, I сю Сицилiю остав. Пливи i не журись, небоже! Уже тобi скрiзь буде гоже. Та ще, послухай, щось скажу: Щоб в пекло ти зайшов до мене, Бо дiло ?сть менi до тебе. Я все тобi там покажу.
66 I по олимпському закону Уже ти пекла не минеш: Бо треба кланятись Плутону, А то i в Рим не допливеш. Якусь тобi вiн казань скаже, Дорогу добру в Рим покаже, Побачиш, як живу i я. А за дорогу не турбуйся, До пекла навпростець прямуйся Пiшком, - не треба i коня.
67 Прощай же, сизий голубочок! Бо вже ста? надворi свiт; Прощай, дитя, прощай, синочок!.." I в землю провалився дiд. Еней спросоння як схопився, Дрижав од страху i трусився; Холодний лився з його пiт; I всiх троянцiв поскликавши, I лагодитись приказавши, Щоб завтра поплисти як свiт.
68 К Ацесту зараз сам махнувши, За хлiб подяковав, за сiль; I там не довго щось побувши, Вернувся до сво?х вiдтiль. Ввесь день збирались та складались; I свiту тiлько що дождались, То посiдали на човни. Еней же ?хав щось несмiло, Бо море дуже надо?ло, Я к чумакам дощ восени.
69 Венера тiлько що уздрiла, Що вже троянцi на човнах, К Нептуну на поклон побiгла, Щоб не втопив ?х у волнах. По?хала в сво?м ридванi, Мов сотника якого панi, Баскими конями, як звiр. Iз кiнними проводниками, З трьома назадi козаками, А конi правив машталiр.
70 Була на йому бiла свита Iз шаповальського сукна, Тясомкою кругом обшита, Сiм кiп стоялася вона. Набакир шапочка стримiла, Далеко дуже червонiла, В руках же довгий був батiг; Iм грiмко ляскав вiн iз лиха, Скакали конi без оддиха; Ридван, мов вихор в полi, бiг.
71 При?хала, загримотiла, Кобиляча мов голова; К Нептуну в хату i влетiла Так, як iз вирiю сова; I не сказавши нi пiвслова, Нехай, каже, твоя здорова Бува, Нептуне, голова! Як навiжена, прискакала, Нептуна в губи цiлувала, Говорячи такi слова:
72 "Коли, Нептун, менi ти дядько, А я племiнниця тобi, Та ти ж менi хрещений батько, Спасибi зароби собi. Мо?му поможи Енею, Щоб вiн з ватагою сво?ю Щасливо ?здив по водi; Уже i так пополякали, Насилу баби одшептали, Попався в зуби був бiдi".
73 Нептун, моргнувши, засмiявся; Венеру сiсти попросив I пiсля не? облизався, Сивухи чарочку налив; I так ?? почастовавши, Чого просила, обiщавши, I зараз з нею попрощавсь. Повiяв вiтр з руки Енею, Простивсь сердешненький з землею, Як стрiлочка, по морю мчавсь.
74 Поромщик ?х щонайглавнiший З Ене?м ?здив всякий раз, Його слуга був найвiрнiший - По-нашому вiн звавсь Тарас. Сей, сидя на кормi, хитався, По саме нiльзя нахлистався Горiлочки, коли прощавсь. Еней велiв його прийняти, Щоб не пустивсь на дно ниряти I в лучшiм мiсцi би проспавсь.
75 Но видно, що пану Тарасу Написано так на роду, Щоб тiлько до сього вiн часу Терпiв на свiтi сiм бiду. Бо, розхитавшись, бризнув в воду, Нирнув - i, не спитавши броду, Наввиринки пiшла душа. Еней хотiв, щоб окошилась Бiда i бiльш не продовжилась, Щоб не пропали всi з коша.
Частина третя
1 Еней-сподар, посумовавши, Насилу трохи вгамовавсь; Поплакавши i поридавши, Сивушкою почастовавсь; Но все-таки його мутило I коло серденька крутило, Небiжчик часто щось вздихав; Вiн моря так уже боявся, Що на богiв не покладався I батьковi не довiряв.
2 А вiтри ззаду все трубили В потилицю його човнам, Що мчалися зо все? сили По чорним пiнявим водам. Гребцi i весла положили, Та сидя люлечки курили I кургикали пiсеньок: Козацьких, гарних, запорозьких, А якi знали, то московських Вигадовали бриденьок.
3 Про Сагайдачного спiвали, Либонь спiвали i про С i ч, Як в пiкiнери набирали, Я к мандровав козак всю нiч; Полтавську славили Шведчину, I неня як свою дитину З двора провадила в поход; Як пiд Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год.
4 Не так то дi?ться все хутко, Як швидко кажуть нам казок; Еней наш плив хоть дуже прудко, Та вже ж вiн плавав не деньок; Довгенько по морю щось шлялись I сами о свiтi не знались, Не знав троянець нi один, Куди, про що i як швендюють, Куди се так вони мандрують, Куди ?х мчить Анхизiв син.
5 От так поплававши немало I поблудивши по морям, Як ось i землю видно стало, Побачили кiнець бiдам! До берега якраз пристали, На землю з човнiв повставали I стали тута оддихать. Ся Кумською земелька звалась, Вона троянцям сподобалась, Далось i ?й троянцiв знать.
6 Розгардiяш настав троянцям, Оп'ять забули горювать; Бува? щастя скрiзь поганцям, А добрий мусить пропадать. I тут вони не шановались, А зараз всi i потаскались, Чого хотiлося шукать: Якому - меду та горiлки, Якому - молодицi, дiвки, Оскому щоб з зубiв зiгнать.
7 Були бурлаки сi моторнi, Тут познакомились той час, З диявола швидкi, проворнi, Пiдпустять москаля якраз. Зо всiми миттю побратались, Посватались i покумались, Мов зроду тутечка жили; Хто мав к чому яку кебету, Такого той шукав бенькету, Всi веремiю пiдняли.
8 Де досвiтки, де вечорницi, Або весiлля де було, Дiвчата де i молодицi, Кому родини надало, То тут троянцi i вродились; I лиш гляди, то й заходились Коло жiнок там ворожить, I, чоловiкiв пiдпо?вши, Жiнок, куди хто знав, повiвши, Давай по чарцi з ними пить.
9 Якi ж були до карт охочi, То не сидiли дурно тут; Гуляли часто до пiвночi В нiска, в пари, у лави, в жгут, У памфиля, в вiзка i в кепа, Кому ж iз них була дотепа, То в грошi грали всiм листiв. Тут всi по волi забавлялись, Пили, iграли, женихались. Нiхто без дiла не сидiв.
10 Енеи один не веселився, Йому немиле все було; Йому Плутон та батько снився, I пекло в голову ввiйшло. Оставивши сво?х гуляти, Пiшов скрiзь по полям шукати, Щоб хто дорогу показав: Куди до пекла мандровати, Щоб розiзнати, розпитати, Бо в пекло стежки вiн не знав.
11 Iшов, iшов, аж з русих кудрiв В три ряди капав пiт на нiс, Як ось забачив щось i уздрiв, Густий пройшовши дуже лiс. На нiжцi курячiй стояла То хатка дуже обветшала, I вся вертiлася кругом; Вiн, до тi? прийшовши хати, Хазя?на став викликати, Прищурившися пiд вiкном.
12 Еней стояв i дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь, У дверi стукав, добувався, Хотiв був хатку з нiжки спхнуть. Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая, Заплiснявiла вся в шрамах; Сiда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса, I як в намистi, вся в жовнах.
13 Еней, таку уздрiвши цяцю, Не знав iз ляку де стояв; I думав, що свою всю працю Навiки тута потеряв. Як ось до його пiдступила Яга ся i заговорила, Роззявивши сво? уста: "Гай, гай же, слихом послихати, Анхизенка у вiч видати, А як забрiв ти в сi мiста?
14 Давно тебе я дожидаю I думала, що вже пропав; Я все дивлюсь та визираю, Аж ось коли ти причвалав. Менi вже розказали з неба, Чого тобi пильненько треба, - Отець твiй був у мене тут". Еней сьому подивовався I баби сучо? спитався: Як вiдьму злую сю зовуть.
15 "Я Кумськая зовусь Сивилла, Ясного Феба попадя, При його храмi посiдiла, Давно живу на свiтi я! При Шведчинi я дiвовала, А татарва як набiгала, То вже я замужем була; I першу сарану зазнаю; Коли ж був трус, як iзгадаю, То вся здригнусь, мовби мала.
16 На свiтi всячину я знаю, Хоть нiкуди i не хожу, I людям в нуждi помагаю, I ?м на звiздах ворожу: Кому чи трясцю одiгнати, Од заушниць чи пошептати, Або i волос iзiгнать; Шепчу - уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умiю замовлять.
17 Тепер ходiмо лиш в каплицю, Там Фебовi ти поклонись I обiщай йому телицю, А послi гарно помолись. Не пожалiй лиш золотого Для Феба свiтлого, ясного, Та i менi що перекинь; То ми тобi таки щось скажем, А може, в пекло шлях покажем, Iди, утрись i бiльш не слинь".
18 Прийшли в каплицю перед Феба, Еней поклони бити став, Щоб iз блакитного Феб неба Йому всю ласку показав. Сивиллу тут замордовало, I очi на лоб позганяло, I дибом волос став сiдий; Клубком iз рота пiна билась; Сама ж вся корчилась, кривилась, Мов дух вселився в не? злий.
19 Тряслась, кректала, побивалась, Як бубен, синя стала вся; Упавши на землю, качалась, У барлозi мов порося. I чим Еней молився бiльше, То все було Сивиллi гiрше; А послi, як перемоливсь, З Сивилли тiлько пiт котився; Еней же на не? дивився, Дрижав од страху i трусивсь.
20 Сивилла трохи очуняла, Отерла пiну на губах; I до Енея проворчала Приказ од Феба в сих словах: "Така богiв Олимпських рада, Що ти i вся твоя громада Не будете по смерть в Риму; Но що тебе там будуть знати, Тво? iмення вихваляти; Но ти не радуйся сьому. __ 21 Iще ти вип'?ш добру повну, По всiх усюдах будеш ти; I долю гiрку, невгомонну Готовсь свою не раз клясти. Юнона ще не вдовольнилась, ?? злоба щоб окошилась Хотя б на правнуках тво?х; Но послi будеш жить по-панськи, I люди всi тво? троянськi Забудуть всiх сих бiд сво?х". __ 22 Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв, за голову узявся, Не по йому ся рiч була. "Трохи мене ти не морочиш, Не розчовпу, що ти пророчиш, - Еней Сивиллi говорив: - Диявол зна?, хто з вас бреше, Трохи б менi було не легше, Якби я Феба не просив.
23 Та вже що буде, те i буде, А буде те, що бог нам дасть; Не ангели - такi? ж люди, Колись нам треба всiм пропасть. До мене будь лиш ти ласкава, Услужлива i нелукава, Мене до батька поведи; Я проходився б ради скуки Побачити пекельнi муки, Ану, на звiзди погляди.
24 Не перший я, та й не послiднiй, Iду до пекла на поклон: Орфей який уже негiдний, Та що ж йому зробив Плутон; А Геркулес як увалився, То так у пеклi розходився, Що всiх чортяк порозганяв. Ану! Черкнiм - а для охоти Тобi я дам на двi охвоти... Та ну ж! скажи, щоб я вже знав".
25 "Огнем, як бачу, ти iгра?ш, -
Йому дала яга одвiт: - Ти пекла, бачу, ще не зна?ш, Не мил тобi уже десь свiт. Не люблять в пеклi жартовати, Повiк тобi дадуться знати, От тiлько нiс туди посунь; Тобi там буде не до чмиги, Як пiднесуть iз отцом фиги, То зараз вхопить тебе лунь.
26 Коли ж сю ма?ш ти охоту У батька в пеклi побувать, Менi дай зараз за роботу, То я приймуся мусовать, Як нам до пекла довалитись I там на мертвих подивитись; Ти зна?ш - дурень не бере: У нас хоть трохи хто тямущий, Умi? жить по правдi сущiй, То той, хоть з батька, то здере.
27 Поким же що, то ти послухай Того, що я тобi скажу, I голови собi не чухай... Я в пекло стежку покажу: В лiсу великому, густому, Непроходимому, пустому Яке?сь дерево росте; На нiм кислицi не простi? Ростуть - як жар, всi золотi?, I деревце те не товсте.
28 Iз дерева сього зломити Ти мусиш гiльку хоть одну; Без не? бо нi пiдступити Не можна перед сатану; Без гiльки i назад не будеш I душу з тiлом ти погубиш, Плутон тебе закабалить. Iди ж, та пильно приглядайся, На всi чотири озирайся, Де деревце те заблищить.
29 Зломивши ж, зараз убирайся, Якмога швидше утiкай; Не становись, не оглядайся I уха чим позатикай; Хоть будуть голоса кричати, Щоб ти оглянувся, прохати, Гляди, не озирайсь, бiжи. Вони, щоб тiлько погубити, То будуть все тебе манити; От тут себе ти покажи".
30 Я га тут чортзна-де дiвалась, Еней остався тiлько сам, Йому все яблуня здавалась, Покою не було очам; Шукать ?? Еней попхався, Втомивсь, засапавсь, спотикався, Поки прийшов пiд темний лiс; Коловсь сердешний об тернину, Пошарпався весь об шипшину, Було таке, що рачки лiз.
31 Сей лiс густий був несказанно, I сумно все в йому було; Щось вило там безперестанно I страшним голосом ревло; Еней, молитву прочитавши I шапку цупко пiдв'язавши, В лiсную гущу i пiшов, Iшов i утомивсь чимало, I надворi тогдi смеркало, А яблунi ще не знайшов.
32 Уже вiн начинав боятись, На всi чотири озиратись; Трусивсь, та нiкуди дiватись, Далеко тяжко в лiс забравсь; А гiрше ще його злякало, Як щось у очах засiяло, От тут-то берега пустивсь; А послi дуже удивився, Як пiд кислицей опинився, - За гiльку зараз ухвативсь.
33 I не подумавши нiмало, Нап'явсь, за гiлечку смикнув, Аж дерево те затрiщало, I зараз гiльку одчахнув. I дав чимдуж iз лiсу драла, Що аж земля пiд ним дрижала, Бiг так, що сам себе не чув; Бiг швидко, не остановлявся, Увесь об колючки подрався; Як чорт, у реп'яхах ввесь був.
34 Прибiг к троянцям, утомився I оддихати простягнувсь; Як хлюща, потом ввесь облився, Трохи-трохи не захлебнувсь. Звелiв з бичнi волiв пригнати, Цапiв з вiвцями припасати, Плутону в жертву принести, I всiм богам, що пеклом правлять I грiшних тормошать i давлять, Щоб гнiву ?м не навести.
35 Як тiлько темна та пахмурна Iз неба зслизла чорна нiч; Година ж стала балагурна, Як звiзди повтiкали прiч; Троянцi всi заворушились, Завештались, закамешились На жертву приганять бикiв; Дяки з попами позбирались, Зовсiм служити всi прибрались, Огонь розкладений горiв.
36 Пiп зараз взяв вола за роги I в лоб обухом зацiдив, I взявши голову мiж ноги, Нiж в черево i засадив; I виняв тельбухи з кишками, Розклав гарненько ?х рядами I пильно кендюх розглядав; Енею послi божу волю I всiм троянцям добру долю, Мов по звiздам, все вiщовав.
37 Як тут з скотиною возились I харамаркали дяки, Як вiвцi i цапи дрочились, В рiзницях мов ревли бики; Сивилла тут де не взялася, Запiнилася i тряслася, I галас зараз пiдняла: "К чортам ви швидче всi iзгиньте, Мене з Ене?м тут покиньте, Не ждiть, щоб тришия дала. 53 38 А ти, - мовляла ко Енею: -
Моторний, смiлий молодець, Прощайся з юрбою сво?ю, Ходiм лиш в пекло - там отець Нас твiй давно вже дожида? I, може, без тебе скуча?. Ану, пора чимчиковать. Возьми на плечi з хлiбом клунок; Нехай йому лихий прасунок, Як голодом нам помирать.
39 Не йди в дорогу без запасу, Бо хвiст од голоду надмеш; I де-где инчого ти часу I крихти хлiба не найдеш; Я в пекло стежку протоптала, Я там не раз, не два бувала, Я знаю тамошнiй народ; Дорожки всi, всi уголочки, Всi закоморочки, куточки, Уже не первий знаю год".
40 Еней в сю путь якраз зiбрався, Шкаповi чоботи набув, Пiдтикався, пiдперезався I пояс цупко пiдтягнув; А в руки добру взяв дрючину, Обороняти злу личину, Як лучиться де од собак. А послi за руки взялися, Прямцем до пекла поплелися, Пiшли на прощу до чортяк.
41 Тепер же думаю, гадаю, Трохи не годi i писать; Iзроду пекла я не знаю, Нездатний, далебi, брехать; Хiба, читателi, пождiте, Вгамуйтесь трохи, не галiте, Пiду я до людей старих; Щоб ?х о пеклi розпитати I попрошу ?х розказати, Що чули од дiдiв сво?х.
42 Виргилiй же, нехай царству?, Розумненький був чоловiк, Нехай не вадить, як не чу?, Та в давнiй дуже жив вiн вiк. Не так тепер i в пеклi стало, Як в старину колись бувало I як покiйник написав; Я, може, що-небудь прибавлю; Перемiню i що оставлю, Писну - як од старих чував.
43 Еней з Сивиллою хватались, До пекла швидче щоб прийти, I дуже пильно приглядались, До пекла дверi як найти. Як ось перед якуюсь гору Прийшли, i в нiй велику нору Знайшли i вскочили туди. Пiшли пiд землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди.
44 Ся улиця вела у пекло, Була вонюча i грязна; У нiй i вдень було, мов смеркло, Од диму вся була чадна; Жила з сестрою тут Дрiмота, Сестра же звалася Зiвота, Поклон сi першi оддали Тiмасi нашому Енею З його старою попадею - I послi далi повели.
45 А потiм Смерть до артикулу Iм воздала косою честь, Наперед стоя калавуру, Який у ?? мосцi ?сть: Чума, война, харцизтво, холод, Короста, трясця, паршi, голод; За сими ж тут стояли в ряд: Холера, шолудi, бешиха I всi мирянськi, зна?ш, лиха, Що нас без милости морять.
46 Iще ж не все тут окошилось, Iще брела ватага лих: За смертiю слiдом валилось Жiнок, свекрух i мачух злих. Вiдчими йшли, тестi-скуп'яги, Зятi i свояки-мотяги, Сердитi шурини, брати, Зовицi, невiстки, ятровки - Що все гризуться без умовки - I всякi тут були кати.
47 Якi?сь злиднi ще стояли, Жовали все в зубах папiр, В руках каламарi держали, За уха настромляли пiр. Се все десятськi та соцькi?, Начальники, п'явки людськi? I всi проклятi писарi; Iсправники все ваканцьовi, Суддi i стряпчi безтолковi, Повiренi, секретарi.
48 За сими йшли святi понури, Що не дивились i на свiт, Смиренно? були натури, Складали руки на живiт; Умильно богу все молились, На тиждень днiв по три пестились I вслух не лаяли людей; На чотках мир пересуждали I вдень нiколи не гуляли, Вночi ж було не без гостей.
49 Насупротив сих окаянниць Квартал був цiлий волоцюг, Моргух, мандрьох, ярижниць, п'яниць I бахурiв на цiлий плуг; З бстриженими головами, З пiдрiзаними пеленами, Стояли хльорки наголо. I панночок фiльтiфiкетних, Лаке?в гарних i дотепних, Багацько дуже щось було.
50 I молодицi молоденькi, Що вийшли замiж за старих, Що всякий час були раденькi Потiшить парнiв молодих; I тi тут молодцi стояли, Що недотепним помагали Для них сiмейку розплодить; А дiти гуртовi кричали, Сво?х паньматок проклинали, Що не дали на свiтi жить.
51 Еней хоть сильно тут дивився Такiй великiй новинi, Та вже од страху так трусився, Мов сидя охляп на конi. Побачивши ж iще iздалi, Якi там дива плазовали, Кругом, куди нi поглядиш, Злякавсь, к Сивиллi прихилився. Хватавсь за дергу i тулився, Мов од кота в коморi миш.
52 Сивилла в дальший путь таскала, Не баскаличивсь би та йшов; I так швиденько поспiшала, Еней не чув аж пiдошов, Хватаючися за ягою; Як ось уздрiли пред собою Чрез рiчку в пекло перевiз. Ся рiчка Стиксом називалась, Сюди ватага душ збиралась, Щоб хто на той бiк перевiз.
53 I перевiзчик тут явився, Як циган, смуглой цери був, Од сонця ввесь вiн попалився I губи, як арап, оддув; Очища в лоб позападали, Сметаною позапливали, А голова вся в ковтунах; Iз рота слина все котилась, Як повстка, борода скомшилась, Всiм задавав собою страх.
54 Сорочка, зв'язана узлами, Держалась всилу на плечах, Попричепляна мотузками, Як решето, була в дiрках; Замазана була на палець, Засалена, аж капав смалець, Обутий в дранi постоли; Iз дiр онучi волочились, Зовсiм, хоть вижми, помочились, Пошарпанi штани були.
55 За пояс лико одвiчало, На йому висiв гаманець; Тютюн, i люлька, i кресало, Лежали губка, кремiнець. Хароном перевiзник звався, Собою дуже величався, Бо i не в шутку був божок: З крючком весельцем погрiбався. По Стиксовi, як стрiлка, мчався, Був човен легкий, як пушок.
56 На ярмарку як слобожане Або на красному торгу До риби товпляться миряне, Було на сьому так лугу. Душа товкала душу в боки I скреготали, мов сороки; Той пхавсь, той сунувсь, инчий лiз; Всi м'ялися, перебирались, Кричали, спорили i рвались, I всяк хотiв, його щоб вiз.
57 Як гуща в сирiвцi iгра?, Шиплять, як кваснуть, буряки, Як против сонця рiй гуля?, Гули сi так небораки, Харона, плачучи, прохали, До його руки простягали, Щоб взяв з собою на каюк; Но сей того плачу байдуже, На просьби уважав не дуже: Злий з сина був старий дундук.
58 I знай, що все веслом маха? I в морду тиче хоч кому, Од каюка всiх одганя?, А по вибору сво?му Потрошечку в човен сажа?, I зараз човен одпиха?, На другий перевозить бiк; Кого не вiзьме, як затнеться, Тому сидiти доведеться, Гляди - i цiлий, може, вiк.
59 Еней в кагал сей як убрався, Щоб зближитися к порому; То з Палiнуром повстрiчався, Штурмановав що при йому. Тут Палiнур пред ним заплакав, Про долю злу свою балакав, Що через рiчку не везуть; Но баба зараз розлучила, Енею в батька загвоздила, Щоб довго не базiкав тут.
60 Попхались к берегу поближче, Прийшли на самий перевiз, Де засмальцьований дiдище Вередовав, як в греблi бiс; Кричав буцiмто навiжений, I кобенив народ хрещений, Як водиться в шиньках у нас; Досталось родичам сердешним, Не дуже лаяв словом гречним, Нехай же зносять в добрий час.
61 Харон, таких гостей уздрiвши, Оскiлками на ?х дививсь, Як бик скажений заревiвши, Запiнивсь дуже i озливсь: "Вiдкiль такi? се мандрьохи, I так уже вас тут не трохи, Якого чорта ви прийшли? Вас треба хати холодити! Вас треба так опроводити, Щоб ви i мiсця не найшли.
62 Геть, преч, вбирайтесь вiдсiль к чорту, Я вам потилишника дам; Поб'ю всю пику, зуби, морду, Аж не пiзна вас дiдько сам; Iйон же як захрабровали, Живi сюди примандровали, Бач, гирявi, чого хотять! Не дуже я на вас покваплюсь, Тут з мертвими ось не управлюсь, Що так над ши?ю стоять".
63 Сивилла бачить, що не шутка, Бо дуже сердиться Харон; Еней же був собi плохутка; Дала стариганю поклон: "Та ну, на нас лиш придивися, - Сказала, - дуже не гнiвися, Не сами ми прийшли сюди; Хiба ж мене ти не пiзна?ш, Що так кричиш, на нас гука?ш - Оце невиданi бiди!
64 Ось глянься, що оце таке?! Утихомирся, не бурчи; Ось деревце, бач, золоте?, Тепер же, коли хоч, мовчи". Потiм все дрiбно розказала, Кого до пекла провожала, До кого, як, про що, за чим. Харон же зараз схаменувся, Разiв з чотири погребнувся I з каючком причалив к ним.
65 Еней з Сивиллою сво?ю Не мiшкавши в човен ввiйшли; Кальною рiчкою сi?ю На той бiк в пекло поплили; Вода в розколини лилася, Що аж Сивилла пiднялася, Еней боявсь, щоб не втонуть, Но пан Харон наш потрудився, На той бiк так перехопився, Що нiльзя оком iзмигнуть.
66 Приставши, висадив на землю; Взяв пiв-алтина за труди, За працьовиту свою греблю, I ще сказав, iти куди. Пройшовши вiдсiль гонiв з дво?, Побравшись за руки обо?, Побачили, що ось лежав У бур'янi бровко муругий, Три голови мав пес сей мурий, Вiн на Енея загарчав.
67 Загавкав грiзно в три язики, Уже був кинувсь i кусать, Еней пiдняв тут крик великий, Хотiв чимдуж назад втiкать. Аж баба хлiб бровку шпурнула I горло глевтяком заткнула, То вiн за кормом i погнавсь; Еней же з бабою старою, То сяк, то так, попiд рукою, Тихенько од бровка убравсь.
68 Тепер Еней убрався в пекло, Прийшов зовсiм на инчий свiт; Там все поблiдло i поблекло, Нема нi мiсяця, нi звiзд, Там тiлько тумани великi, Там чутнi жалобни? крики, Там мука грiшним не мала. Еней з Сивиллою глядiли, Якi? муки тут терпiли, Якая кара всiм була.
69 Смола там в пеклi клекотiла I грiлася все в казанах, Живиця, сiрка, нефть кипiла; Палав огонь, великий страх! В смолi сiй грiшники сидiли I на огнi пеклись, горiли. Хто, як, за вiщо заслужив. Пером не можна написати, Не можна i в казках сказати., Яких було багацько див!
70 Панiв за те там мордовали I жарили зо всiх бокiв, Що людям льготи не давали I ставили ?х за скотiв. За те вони дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на пiдпал. Чорти за ними приглядали, Залiзним пруттям пiдганяли, Коли який з них приставав.
71 Огненним пруттям оддирали Кругом на спину i живiт, Себе що сами убивали, Яким остив наш бiлий свiт. Гарячим дьогтем заливали, Ножами пiд боки штрикали, Щоб не хапались умирать. Робили розни? ?м муки, Товкли у мужчирях ?м руки, Не важились щоб убивать.
72 Багатим та скупим вливали Розтоплене? срiбло в рот, А брехунiв там заставляли Лизать гарячих сковород; Якi ж iзроду не .женились, Та по чужим куткам живились, Такi повiшанi на крюк, Зачепленi за те? тiло, На свiтi що грiшило смiло I не боялося сих мук.
73 Всiм старшинам тут без розбору, Панам, пiдпанкам i слугам Давали в пеклi добру хльору, Всiм по заслузi, як котам. Тут всяки? були цехмистри, I ратмани, i бургомистри, Суддi, пiдсудки, писарi, Якi по правдi не судили Та тiлько грошики лупили I одбирали хабарi.
74 I всi розумнi филозопи, Що в свiтi вчились мудровать; Ченцi, попи i крутопопи, Мирян щоб знали научать; Щоб не ганялись за гривнями, Щоб не возились з попадями, Та знали церков щоб одну; Ксьондзи до баб щоб не iржали, А мудрi звiзд щоб не знiмали - Були в огнi на самiм дну.
75 Жiнок сво?х що не держали В руках, а волю ?м давали, По весiллях ?х одпускали, Щоб часто в приданках були I до пiвночi там гуляли, I в гречку деколи скакали, Такi сидiли всi в шапках, I з превеликими рогами, З зажмуреними всi очами, В кип'ячих сiркой казанах.
76 Батьки, якi синiв не вчили, А гладили по головах, I тiлько знай що ?х хвалили, Кипiли в нефтi в казанах; Що через ?х синки в ледащо Пустилися, пiшли в нiнащо, А послi чубили батькiв, I всею силою бажали, Батьки щоб швидче умирали, Щоб ?м принятись до замкiв.
77 I тi були там лагоминцi, Пiддурювали що дiвок, Що в вiкна дрались по драбинцi Пiд темний, тихий вечерок; Що будуть сватать ?х, брехали, Пiдманювали, улещали, Поки добрались до кiнця; Поки дiвки од перечосу До самого товстiли носу, Що сором послi до вiнця.
78 Були там купчики проворнi, Що ?здили по ярмаркам, I на аршинець на пiдборний Поганий продавали крам. Тут всякi? були пронози, Перекупки i шмаровози, Жиди, мiняйли, шинькарi. I тi, що фиги-миги возять, Що в боклагах гарячий носять, Там всi пеклися крамарi.
79 Паливоди i волоцюги, Всi зводники i всi плути; Ярижники i всi п'янюги,' Обманщики i всi моти, Всi ворожбити, чародi?, Всi гайдамаки, всi злодi?, Шевцi, кравцi i ковалi; Цехи: рiзницький, коновальський, Кушнiрський, ткацький, шаповальський Кипiли в пеклi всi в смолi.
80 Там всi невiрнi i христьяне, Були пани i мужики, Була там шляхта i мiщане. I молодi, i старики; Були багатi i убогi, Прямi були i кривоногi, Були видющi i слiпi, Були i штатськi, i во?ннi, Були i панськi, i казеннi, Були миряне i попи.
81 Гай! гай! та нiгде правди дiти, Брехня ж наробить лиха бiльш; Сидiли там скучнi пi?ти, Писарчуки поганих вiрш, Великi? терпiли муки, ?м зв'язанi були i руки, Мов у татар терпiли плiн. От так i наш брат попадеться, Що пише, не остережеться, Який же втерпить його хрiн!
82 Якусь особу мацапуру Там шкварили на шашлику, Гарячу мiдь лили за шкуру I розпинали на бику. Натуру мав вiн дуже бридку, Кривив душею для прибитку, Чуже? оддавав в печать; Без сорома, без бога бувши I восьму заповiдь забувши, Чужим пустився промишлять.
83 Еней як вiдсiль вiдступився I далi трохи одiйшов, То на друге? нахопився, Жiночу муку тут найшов. В другiм зовсiм сих караванi Пiджарьовали, як у банi, Що аж кричали на чiм свiт; Оцi то галас iсправляли, Гарчали, вили i пищали, Пiсля кутi мов на живiт.
84 Дiвки, баби i молодицi Кляли себе i ввесь свiй рiд, Кляли всi жарти, вечерницi, Кляли i жизнь, i бiлий свiт; За те ?м так там задавали, Що через мiру мудровали I верховодили над всiм; Хоть чоловiк i не оне?, Коли же жiнцi, бачиш, те?, То треба угодити ?й.
85 Були там чеснi постомолки, Що знали весь святий закон, Молилися без остановки I били сот по п'ять поклон, Як в церквi мiж людьми стояли, I головами все хитали, Як же були на самотi, То молитовники ховали, Казились, бiгали, скакали I гiрше дещо в темнотi.
86 Були i тi? там панянки, Що наряжались на показ; Мандрьохи, хльорки i дiптянки, Що продають себе на час. Сi в сiрцi i в смолi кипiли За те, що жирно дуже ?ли I що ?х не страшив i пiст; Що все прикушовали губи, I скалили бiленькi зуби, I дуже волочили хвiст.
87 Пеклись тут гарнi молодицi, Аж жаль було на них глядiть, Чорнявi, повнi, милолицi; I сi тут мусили кипiть, Що замуж за старих ходили I мишаком ?х поморили, Щоб послi гарно погулять I з парубками поводитись, На свiтi весело нажитись I не голодним умирать.
88 Якi?сь мучились там птахи З куделями на головах; Се чесни?, не потiпахи, Були тендiтнi при людях; А без людей - не можна знати _Себе_ чим мали забавляти, Про те лиш знали до дверей. Iм тяжко в пеклi докоряли, Смоли на щоки налiпляли, Щоб не дурили так людей.
89 Бо щоки терли манi?ю, А блейвасом i нiс, i лоб, Щоб краскою, хоть не сво?ю, Причаровать к собi кого б; Iз рiпи пiдставляли зуби, Я лозили все смальцем губи, Щоб пiдвести на грiх людей; Пиндючили якi?сь бочки, Мостили в пазусi платочки, В которих не було грудей.
90 За сими по ряду шкварчали В розпалених сковородах Старi баби, що все ворчали, Базiкали по всiх дiлах; Все тiлько старину хвалили, А молодих товкли та били, Не думали ж, якi були, Iще як сами дiвовали Та з хлопцями як гарцювали, Та й по дитинцi привели.
91 Вiдьом же тут колесовали I всiх шептух i ворожок, Там жили з них чорти мотали I без витушки на клубок; На припiчках щоб не орали, У комини щоб не лiтали, Не ?здили б на упирях; I щоб дощу не продавали, Вночi людей щоб не лякали, Не ворожили б на бобах.
92 А зводницям таке робили, Що цур йому вже i казать, На грiх дiвок що пiдводили I сим учились промишлять; Жiнок од чоловiкiв крали I волоцюгам помагали Рогами людський лоб квiчать; Щоб не сво?м не торговали, Того б на одкуп не давали, Що треба про запас держать.
93 Еней там бачив щось немало Кип'ящих мучениць в смолi, Як з кабанiв топилось сало, Так шкварилися сi в огнi; Були i свiтськi, i черницi, Були дiвки i молодицi, Були i пань?, й панночки; Були в свитках, були в охвотах, Були в дуль?тах i в капотах, Були всi грiшнi жiночки.
94 Но се були все осужденi, Якi померли не тепер; Без суду ж не палив пекельний Огонь, недавно хто умер; Сi всi були в другiм загонi, Якби лошата або конi, Не знали попадуть куда; Еней, на перших подивившись I о бiдах ?х пожурившись, Пiшов в другi? ворота.
95 Еней, ввiйшовши в сю кошару, Побачив там багацько душ, Вмiшавшися мiж сю отару, Як мiж гадюки чорний уж. Тут рознi душi похожали, Все думали та все гадали, Куди-то за грiхи ?х впруть. Чи в рай ?х пустять веселитись, Чи, може, в пекло пошмалитись I за грiхи ?м носа втруть.
96 Було ?м вiльно розмовляти Про всякi? сво? дiла, I думати, i мiзковати - Яка душа, де, як жила; Багатий тут на смерть гнiвився, Що вiн з грiшми не розлiчився, Кому i кiлько треба дать; Скупий же тосковав, нудився, Що вiн на свiтi не нажився I що не вспiв i погулять.
97 Сутяга толковав укази, I що то значить наш Статут; Розказовав сво? прокази, На свiтi що робив сей плут. Мудрець же физику провадив, I толковав якихсь монадiв, I думав, вiдкiль взявся свiт? А мартопляс кричав, смiявся, Розказовав i дивовався, Як добре знав жiнок дурить.
98 Суддя там признавався смiло, Що з гудзиками за мундир Таке переоначив дiло, Що, може б, навiстив Сибiр; Та смерть iзбавила косою, Що кат легенькою рукою Плечей йому не покропив. А лiкар скрiзь ходив з ланцетом, З слабительним i спермацетом I чванивсь, як людей морив.
99 Ласощохлисти похожали, Всi фертики i паничi, На пальцях ногтики кусали, Розприндившись, як павичi; Все очi вгору пiднiмали, По свiту нашому вздихали, Що рано ?х побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всiх на свiтi подурили, Не всiм успiли морду втерть.
100 Моти, картьожники, п'янюги I весь проворний чесний род; Лаке?, конюхи i слуги, Всi кухарi i скороход, Побравшись за руки, ходили I все о плутнях говорили, Якi робили, як жили, Як паней i панiв дурили, Як по шиньках вночi ходили I як з кишень платки тягли.
101 Там придзигльованки журились, Що нiкому вже пiдморгнуть, За ними бiльш не волочились, Тут ?х заклекотiла путь; Баби тут бiльш не ворожили I простодушних не дурили. Якi ж дiвок охочi бить, Зубами з серця скреготали, Що наймички ?х не вважали I не хотiли ?м годить.
102 Еней уздрiв свою Дидону, Ошмалену, мов головня, Якраз по нашому закону Пред нею шапочку iзняв: "Здорова! - глянь... де ти взялася? I ти, сердешна, приплелася Iз Карфагени аж сюди? Якого бiса ти спеклася, Хiба на свiтi нажилася? Чорт мав тобi десь i стида.
103 Така смачная молодиця, I глянь! умерла залюбки... Рум'яна, повна, бiлолиця, Хто гляне, то лизне губки; Тепер з тебе яка утiха? Нiхто не гляне i для смiха, Навiк тепер пропала ти! Я, далебi, в тiм не виною, Що так роз'?хався з тобою, Менi приказано втекти.
104 Тепер же, коли хоч, злигаймось I нумо жить так, як жили, Тут закурiм, заженихаймось, Не розлучаймось нiколи; Ходи, тебе я помилую, Прижму до серця - поцiлую..." Йому ж: Дидона наодрiз Сказала: "К чорту убирайся, На мене бiльш не женихайся... Не лiзь! Бо розiб'ю i нiс!"
105 Сказавши, чортзна-де пропала, Еней не знав, що i робить. Коли б яга не закричала, Що довго годi говорить, То, може б, там i застоявся I, може, той пори дождався, Щоб хто i ребра полiчив: Щоб з вдовами не женихався, Над мертвими не наглумлявся, Жiнок любов'ю не морив.
106 Еней з Сивиллою попхався В пекельную подалi глуш; Як на дорозi повстрiчався З громадою знакомих душ. Тут всi з Ене?м обнiмались, Чоломкались i цiловались, Побачивши князька свого; Тут всяк смiявся, реготався, Еней до всiх ?х доглядався, Знайшов з троянцiв ось кого:
107 Педька, Терешка, Шелiфона, Панька, Охрiма i Харка, Леська, Олешка i Сiзьона, Пархома? ?ська i Феська, Стецька, Ониська, Опанаса, Свирида, Лазаря, Тараса, Були Денис, Остап, Овсiй I всi троянцi, що втопились, Як на човнах з ним волочились, Тут був Вернигора Мусiй.
108 Жидiвська школа завелася, Великий крик всi пiдняли, I реготня де не взялася, Тут всяку всячину верзли; Згадали чорт зна? колишн?, Балакали уже i лишн?, I сам Еней тут розходивсь; Щось балагурили довгенько, Хоть iзiйшлися i раненько, Та пан Еней наш опiзнивсь.
109 Сивиллi се не показалось, Що так пахолок застоявсь, Що дитятко так розбрехалось, Уже i о свiтi не знавсь; На його грiзно закричала, Залаяла, запорощала, Що аж Еней ввесь затрусивсь. Троянцi также всi здригнули I врозтич, хто куди, махнули, Еней за бабою пустивсь.
110 Iшли, i як би не збрехати, Трохи не з пару добрих гiн, Як ось побачили i хати, I ввесь Плутонiв царський дiм. Сивилла пальцем указала I так Ене?вi сказала: "Ось тут i пан Плутон живе Iз Прозерпиною сво?ю, До ?х-то на поклон з гiллею Тепер я поведу тебе".
111 I тiлько що прийшли к воротам I в двiр пустилися чвалать, Як баба бридка, криворота: "Хто йде?" - ?х стала окликать. Мерзенне чудо се стояло I било пiд двором в клепало, Як в панських водиться дворах; Обмотана вся ланцюгами, Гадюки вилися клубками На головi i на плечах.
112 Вона без всякого обману I щиро без обинякiв Робила грiшним добру шану, Ремнями драла, мов бикiв; Кусала, гризла, бичовала, Кришила, шкварила, щипала, Топтала, дряпала, пекла, Порола, корчила, пиляла, Вертiла, рвала, шпиговала I кров iз тiла ?х пила.
113 Еней, бiдняжка, iзлякався I ввесь, як крейда, побiлiв, I зараз у яги спитався, Хто ?й так мучити велiв? Вона йому все розказала Так, як сама здорова знала, Що в пеклi ? суддя Еак; Хоть вiн на смерть не осужда?, Та мучити повелiва?, I як звелить - i мучать так.
114 Ворота сами одчинились, Не смiв нiхто ?х задержать, Еней з Сивиллою пустились, Щоб Прозерпинi честь оддать. I пiднести ?й на болячку Ту суто золоту гiллячку, Що сильно так вона бажа. Но к нiй Енея не пустили, Прогнали, трохи i не били, Бо хирiла ?х госпожа.
115 А далi вперлися в будинки Пiдземного сього царя, Нi гич, нi гариля пилинки, Було все чисто, як зоря; Цвяхованi були там стiни I вiкна всi з морсько? пiни; Шумиха, оливо, свинець, Блищали мiдi там i крицi, Всi убранi були свiтлицi; По правдi, панський був дворець.
116 Еней з ягою розглядали Всi дива там, якi були, Роти сво? пороззявляли I очi на лоби п'яли; Промiж собою все зглядались - Всьому дивились, осмiхались, Еней то цмокав, то свистав. От тут-то душi ликовали, Що праведно в миру живали, Еней i сих тут навiщав.
117 Сидiли, руки поскладавши, Для них все празники були; Люльки курили, полягавши, Або горiлочку пили, Не тютюнкову i не пiнну, Но третьопробну, перегiнну, Настояную на бодян; Пiд челюстями запiкану, I з ганусом, i до калгану, В нiй був i перець, i шапран.
118 I ласощi все тiлько ?ли, Сластьони, коржики, стовпцi, Варенички пшеничнi, бiлi, Пухкi з кав'яром буханцi; Часник, рогiз, паслiн, кислицi, Козельцi, терн, глiд, полуницi, Крути? яйця з сирiвцем; I дуже вкусную я?шню, Якусь нiмецьку, не тутешню, А запивали все пивцем.
119 Велике тут було роздолля Тому, хто праведно живе, Так, як велике безголов'я Тому, хто грiшну жизнь веде; Хто мав к чому яку охоту, Тут утiшався тим до поту; Тут чистий був розгардiяш: Лежи, спи, ?ж, пий, веселися, Кричи, мовчи, спiвай, крутися; Рубайсь - так i дадуть палаш.
120 Нi чванились, нi величались, Нiхто не знав тут мудровать, Крий боже, щоб нi догадались Брат з брата в чiм покепковать; Нi сердилися, нi гнiвились, Нi лаялися i не бились, А всi жили тут люб'язно; Тут всякий гласно женихався. Ревнивих ябед не боявся, Було вобще все за одно.
121 Нi холодно було, нi душно, А саме так, як в сiряках, I весело, i так не скучно, На великодних як святках; Коли кому що захотiлось, То тут як з неба i вродилось, От так-то добрi тут жили. Еней, се зрiвши, дивовався I тут яги сво?й спитався, Якi се праведнi були?
122 "Не думай, щоб були чиновнi, -
Сивилла сей дала одвiт, - Або що грошей скринi повнi, Або в яких товстий живiт; Не тi се, що в цвiтних жупанах, В карамзинах або сап'янах; Не тi ж, що з книгами в руках, Не рицарi, не розбишаки; Не тi се, що кричать: "i паки", Не тi, що в золотих шапках.
123 Се бiднi нищi навiженi Що дурнями зчисляли ?х Старцi хромi слiпорожденi З яких був людський глум i смiх Се що з порожнiми сумками Жили голоднi пiд тинами, Собак дражнили по дворах, Се тi, що бiг дасть получали, Се тi, яких випроважали В потилюцю i по плечах.
124 Се вдови бiднi, безпомощнi, Яким приюту не було; Се дiви чеснi, непорочнi Яким спiдницi не дуло; Се що без родичiв остались... I сиротами називались, А послi вбгались i в оклад; Се що проценту не лупили, Що людям помагать любили, Хто чим багат, то тим i рад.
125 Тут также старшина правдива, Бувають всякi? пани; Но тiлько трохи сього дива, Не квапляться на се вони! Бувають вiйськовi, значковi, I сотники, i бунчуковi, Якi правдиву жизнь вели; Тут люде всякого завiту, По бiлому ?сть кiлько свiту, Которi праведно жили".
126 "Скажи ж, моя голубко сиза, -
Iще Еней яги спитав. - Чом батька я свого Анхиза I досi в вiчi не видав? Нi з грiшними, нi у Плутона, Хiба йому нема закона, Куди його щоб засадить?" "Вiн божо?, - сказала, - кровi, I по Венеринiй любовi, Де схоче, буде там i жить".
127 Базiкавши, зiйшли на гору, На землю сiли оддихать, I, попотiвши саме впору, Тут принялися розглядать, Анхиза щоб не прогуляти, Обридло-бо i так шукати; Анхиз же був тогдi внизу, I, похожавши по долинi, Об миленькiй сво?й дитинi Водив по мiзку коверзу.
128 Як глядь на гору ненароком, I там свого синка уздрiв, Побiг старий не просто - боком I ввесь од радости згорiв. Хватавсь з синком поговорити, О всiх спитатись, розпросити I повидатись хоть часок; Ене?чка свого обняти, По-батькiвськiй поцiловати, Його почути голосок.
129 "Здоров, синашу, ма дитятко! - Анхиз Ене?вi сказав. - Чи се ж тобi таки не стидно, Що довго я тебе тут ждав? Ходiм лишень к мо?й господi, Та поговорим на свободi, За тебе будем мiрковать". Еней стояв так, мов дубина, Котилась з рота тiлько слина, Не смiв мертвця поцiловать.
130 Анхиз, сю бачивши причину, Чого синочок сумовав, I сам хотiв обнять дитину - Та ба! уже не в ту попав; Принявсь його щоб научати I тайности йому сказати, Який Ене?в буде плiд, Якi? дiти будуть жвавi, На свiтi зроблять скiлько слави, Яким то хлопцям буде дiд.
131 Тогдi-то в пеклi вечерницi Лучились, бачиш, як на те, Були дiвки та молодицi I там робили не пусте: У ворона собi iграли, Весiльних пiсеньок спiвали, Спiвали тут i колядок; Палили клоччя, ворожили, По спинi лещатами били, Загадовали загадок.
132 Тут заплiтали джерегелi, Дробушечки на головах; Скакали по полу вегерi, В тiсно? баби по лавках; А в комин сужених питали, У хатнiх вiкон пiдслухали, Ходили в пiвнiч по пусткам; До свiчки ложечки палили, Щетину iз свинi шмалили Або жмурились по куткам.
133 Сюди привiв Анхиз Енея I мiж дiвок сих посадив; Як неука i дуралея, Принять до гурту ?х просив; I щоб обом ?м услужили, Як знають, так поворожили, Що стрiнеться з його синком: Чи вiн хоть трохи уродливий, К чому i як Еней щасливий, Щоб всiх спитались ворожок.
134 Одна дiвча була гостренька I саме ухо прехихе, Швидка, гнучка, хвистка, порскенька, Було з диявола лихе. Вона тут тiлько i робила, Що всiм гадала, ворожила, Могуща в дiлi тiм була; Чи брехеньки якi сточити, Кому iмення приложити, То так якраз i додала.
135 Призвiдця зараз ся шептуха I примостилась к старику, Йому шепнула бiля уха I завела з ним рiч таку: "Ось я синковi загадаю, Поворожу i попитаю, Йому що буде, розкажу; Я ворожбу такую знаю, Хоть що, по правдi одгадаю, I вже нiколи не збрешу".
136 I зараз в горщечок наклала Вiдьомських разних-всяких трав, Якi на Костянтина рвала, I те гнiздо, що ремез клав: Васильки, папороть, шевлiю, Петрiв батiг i конвалiю, Любисток, просерень, чебрець; I все се налила водою Погожею, непочатою, Сказавши скiлькось i словець.
137 Горщок сей черепком накрила, Поставила його на жар, I тут Енея присадила, Щоб огоньок вiн роздував; Як розiгрiлось, зашипiло, Запарилось, заклекотiло, Ворочалося зверху вниз; Еней наш насторочив уха, Мов чоловiчий голос слуха, Те чу? i старий Анхиз.
138 Як стали роздувать пильнiше, Горщок той дужче клекотав, Почули голос виразнiше, I вiн Енею так сказав: "Енею годi вже журитись, Од його ма? розплодитись Великий i завзятий рiд; Всiм свiтом буде управляти, По всiх усюдах воювати, Пiдверне всiх собi пiд спiд.
139 I Римськi? поставить стiни, В них буде жити, як в раю; Великi зробить перемiни Во всiм окружнiм там краю; Там буде жить та поживати, Покiль не будуть цiловати Ноги чи??сь постола... Но вiдсiль час тобi вбираться I з панотцем сво?м прощаться, Щоб голова тут не лягла".
140 Сього Анхизу не бажалось, Щоб попрощатися з синком, I в голову йому не клалось, Щоб з ним так бачитись мельком. Та ба! вже нiчим пособити, Енея треба вiдпустити, Iз пекла вивести на свiт. Прощалися i обнiмались, Слiзьми гiркими обливались - Анхиз кричав, як в мартi кiт.
141 Еней з Сивиллою старою Iз пекла бiгли напростець; Синок ворочав головою, Поки аж не сховавсь отець; Прийшов к троянцям помаленьку I крався нишком, потихеньку, Де ?м велiв себе пождать. Троянцi покотом лежали I на дозвiллi добре спали - Еней i сам уклався спать.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
1 Борщiв як три не поденьку?ш, На моторошнi засердчить; I зараз тяглом закишку?ш, I в буркотi закендюшить. Коли ж що напхом з'язика?ш I в тереб добре зживота?ш, То на веселi занутрить; Об лихо вдаром заземлю?ш, I ввесь забуд свiй зголоду?ш, I бiг до горя зачортить.
2 Та що абищоти верзлялом, Не казку кормом солов'ять: Ось ну, закалиткуй брязкалом, То радощi заденежать. Коли давало сп'ятаку?ш, То, може, чуло зновину?ш, Якщо з тобою спередить: Куди на плавах човновати, Як угодили Юнонати I як Еней замiнервить.
3 Мене за сю не лайте мову, Не я ?? скомпоновав; Сивиллу лайте безтолкову, ?? се мiзок змусовав: Се так вона коверзовала, Ене?вi пророковала, Йому де поступатись як; Хотiла мiзок закрутити, Щоб грошей бiльше улупити, Хоть бiдний був Еней i так.
4 Та треба з лиха догадаться, Як прийде узлом до чогось; А з вiдьмою не торговаться, Щоб хлипати не довелось. Подяковав старую суку Еней за добрую науку, Шагiв з дванадцять в руку дав. Сивилла грошики в калитку, Пiднявши пелену i свитку, - Iзслизла, мов лихий злигав.
5 Еней, iзбувши сучу бабу, Якмога швидше на човни, Щоб недала Юнона швабу, Що опинився б в сатани. Троянцi, в човни, посiдавши I швидко ?х поодпихавши, По вiтру гарно поплили; Гребли з диявола всi дружно. Що деяким аж стало душно, По хвилi весельця гули.
6 Пливуть - аж вiтри забурчали I закрутили не шутя, Завили рiзно, засвистали, Нема Ене?вi пуття! I зачало човни бурхати, То сторч, то набiк колихати, Що враг усто?ть на ногах; Троянцi з ляку задрижали, Я к лиху помогти - не знали; Iграли тiлько на зубах.
7 Як ось став вiтер ущухати, I хвилi трохи уляглись; Став мiсяць з хмари виглядати, I звiзди на небi блись-блись! Агу! Троянцям легче стало, I тяжке горе з серця спало, Уже бо думали пропасть. З людьми на свiтi так бува?: Коли кого мiх наляка?, То послi торба спать не дасть.
8 Уже троянцi вгамовались, Могоричу всi потягли; I, мов меньки, повивертались, Безпечно спати залягли; Аж ось поромщик ?х, проноза, На землю впав, як мiх iз воза, I, мов на пуп, репетовав: "Пропали всi ми з головами, Прощаймось з тiлом i душами, Остатнiй наш народ пропав.
9 Заклятий острiв перед нами, I ми його не минемо, Не пропливем нiгде човнами, А на йому пропадемо; Живе на островi цариця Цирцея, люта чарiвниця I дуже злая на людей; Якi лиш не остережуться, А ?й на острiв попадуться, Тих переверне на звiрей.
10 Не будеш тут ходить на парi, А зараз пiдеш чотирма; Пропали, як сiрко в базарi! Готовте ши? до ярма! По нашому хахлацьку строю Не будеш цапом, нi козою, А вже запевне що волом: I будеш в плузi похожати, До броваря дрова таскати, А може, пiдеш бовкуном.
11 Лях цвенькати уже не буде, Загубить чуйку i жупан, I "не позвалям" там забуде, А забле? так, як баран. Москаль - бодай би не козою Замекекекав з бородою; А прус хвостом не завиляв, Як, зна?ш, лис хвостом виля?, Як дуже Дойда наляга?, I як Чухрай угонку дав.
12 Цесарцi ходять журавлями, Цирце? служать за гусар I в островi тiм сторожами. Iталiянець же маляр, Iсквапнiйший на всякi штуки Спiвак, танцюра на всi руки, Умi? i чижiв ловить; Сей переряжен в обезяну, Ошийник носить iз сап'яну I осужден людей смiшить.
13 Французи ж, давнi? сiпаки, Головорiзи-рiзники, Сi перевернутi в собаки, Чужi щоб гризли маслаки. Вони i на владику лають, За горло всякого хватають, Гризуться i промiж себе: У них хто хитрий, то i старший, I знай всiм намина? паршi, Чуприну всякому скубе.
14 Повзуть швейцарцi черв'яками, Голландцi квакають в багнi, Чухонцi лазять мурав'ями, Пiзна?ш жида там в свинi. Iндиком ходить там гишпанець, Кротом же лазить португалець, Звiрку ? шведин вовком там, Датчанин добре жеребцю?, Ведмедем турчин там танцю?; Побачите, що буде нам".
15 Бiду побачив неминучу, Троянцi всi i пан Еней Зiбралися в одну всi кучу Подумать о бiдi сво?й, I миттю тут уговорились, Щоб всi хрестились i молились, Щоб тiлько острiв ?м минуть. Молебень же втяли Еолу, Щоб вiтрам, по його iзволу, В другий бiк повелiв дмухнуть.
16 Еол молебнем вдовольнився I вiтрiв зараз одвернув, Троянський плав перемiнився, Еней буть звiрем увильнув. Ватага вся повеселiла, Горiлка з пляшок булькотiла, Нiхто нi каплi не пролив; Потiм взялися за весельця I пригребнули всi од серця, Мовби Еней по поштi плив.
17 Еней, по човну похожая, Роменський тютюнец курив; На всi чотири разглядая, Коли б чого не пропустив. Хвалiте,-крикнув,-братця, бога! Гребiте дужче якомога, От Тибр перед носом у нас, Ся рiчка Зевсом обiщана I з берегами нам оддана. Греби!- от закричу шабас!"
18 Гребнули раз, два, три, чотири, Як на! - у берега човни; Троянцi нашi чуприндирi На землю скiць - як там були! I зараз стали розкладатись, Копати, стро?ть, ташоватись, Мов ?м пiд лагер суд одвiв. Еней кричить: "Моя тут воля, I кiлько оком скинеш поля, Скрiзь геть настрою городiв".
19 Земелька ся була Латинська, Завзятий цар в нiй був Латин; Старий скупиндя - скурвасинська, Дрижав, як Ка?н, за алтин. А также всi його пiдданцi Носили латанi галанцi, Дивившись на свого царя; На грошi там не козиряли, А в кiтьки крашанками грали, Не вiзьмеш даром сухаря.
20 Латин сей, хоть не дуже близько, А все олимпським був рiдня, Не кланявся нiкому низько, Для його все була бридня. Мерика, кажуть, його мати, До Фавна стала учащати Та i Латина добула. Латин дочку мав чепуруху, Проворну, гарну i моргуху, Одна у нього i була.
21 Дочка була зальотна птиця I ззаду, спереду, кругом; Червона, свiжа, як кислиця, I все ходила павичом. Дородна, росла i красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода; Хоть хто на не? ненароком Закине молодецьким оком, То так ?? i вподоба.
22 Така дiвча - кусочок ласий, Заслинишся, як глянеш раз; Що вашi гречеськi ковбаси! Що ваш первак грушевий квас! Завiйниця од не? вхопить, На голову насяде хлопiт; А може, тьохне i не там. Поставить рогом яснi очi, Що не доспиш петрiвськой ночi; Те по собi я знаю сам.
23 Сусiднi хлопцi женихались На гарну дiвчину таку, I сватать деякi питались, Якi хотiли, щоб смаку В Латиновiй дочцi добиться, Царя приданим поживиться, Геть, геть - i царство за чуб взять. Но ненечка ?? Амата В душi сво?й була строката, Не всякая ?й любився зять.
24 Один був Турн, царьок нешпетний, З Латином у сусiдствi жив, Дочцi i матерi прикметний, I батько дуже з ним дружив. Не в шутку молодець був жвавий, Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огiрок; I вiйська мав свого чимало, I грошикiв таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок.
25 Пан Турн щось дуже пiдсипався Царя Латина до дочки, Як з нею був, то виправлявся I пiднiмавсь на каблучки. Латин, дочка, стара Амата Щодень вiд Турна ждали свата, Уже нашили рушникiв I всяких всячин напридбали, Якi на сватаннi давали, Все сподiвались старостiв.
26 Коли чого в руках не ма?ш, То не хвалися, що тво?; Що буде, ти того не зна?ш, Утратиш, може, i сво?. Не розглядiвши, кажуть, броду, Не лiзь прожогом перший в воду, Бо щоб не насмiшив людей. I перше в волок подивися, Тогдi i рибою хвалися; Бо будеш йолоп, дуралей.
27 Як пахло сватанням в Латина I ждали тiлько четверга, Аж тут Анхизова дитина Припленталась на берега Зо всiм сво?м троянським плем'ям. Еней не марно тратив врем'я, По-молодецьку закурив: Горiлку, пиво, мед i брагу Поставивши перед ватагу, Для збору в труби засурмив.
28 Троянство, зна?ш, все голодне Сипнуло ристю на той клик; Як галич в врем'я непогодне, Всi пiдняли великий крик. Сивушки зараз ковтонули По кiвшику, i не здригнули, I докосились до потрав. Все вiйсько добре убирало, Аж поза ухами лящало, Один перед другим хватав.
29 Вбирали сiчену капусту, Шатковану, i огiрки (Хоть се було в час м'ясопусту), Хрiн з квасом, редьку, буряки; Рябка, тетерю, саламаху - Як не було - по?ли з маху I всi строщили сухарi, Що не було, все поз'?дали, Горiлку всю повипивали, Як на вечерi косарi.
30 Еней оставив iз носатку Було горiлки про запас, Но клюкнув добре по порядку, Розщедривсь, як бува у нас, Хотiв послiднiм подiлитись, Щоб до кiнця уже напитись, I добре цiвкою смикнув; За ним i вся його голота Тягла, поки була охота, Що деякий i хвiст надув.
31 Барильця, пляшечки, носатку, Сулi?, тикви, боклажки, Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки. Троянцi з хмелю просипались, Скучали, що не похмелялись; Пiшли, щоб землю озирать, Де ?м показано селитись, Жить, будоватися, женитись, I щоб латинцiв розпiзнать.
32 Ходили там чи не ходили, Як ось вернулись i назад I чепухи нагородили, Що пан Еней не був i рад. Сказали: "Люди тут бормочуть, Язиком дивним нам сокочуть, I ми ?х мови не втнемо; Слова сво? на ус кончають, Як ми що кажем ?м - не знають, Мiж ними ми пропадемо".
33 Еней тут зараз взяв догадку, Велiв побiгти до дякiв, Купить Пiярськую граматку, Полуставцiв, окто?хiв; I всiх зачав сам мордовати, Поверху, по словам складати Латинську тму, мну, здо, тло: Троянське плем'я все засiло Коло книжок, що аж потiло, I по-латинському гуло.
34 Еней вiд них не одступався, Тройчаткою всiх приганяв; I хто хоть трохи лiновався, Тому субiтки i давав. За тиждень так лацину взнали, Що вже з Ене?м розмовляли I говорили все на ус: Енея звали Енеусом, Уже не паном - домiнусом, Себе ж то звали - троянус.
35 Еней троянцiв похваливши, Що так лацину поняли, Сивушки в кубочки наливши, I могорич всi запили. Потiм з десяток щомудрiйших, В лацинi щонайрозумнiйших, З ватаги вибравши якраз, Послав послами до Латина Од iмени свого i чина, А з чим послав, то дав приказ.
36 Посли, прийшовши до столицi, Послали до царя сказать, Що до його i до царицi Еней прислав поклон оддать I з хлiбом, з сiллю i з другими Подарками предорогими, Щоб познакомитись з царем; I як доб'?ться панськой ласки Еней-сподар i князь троянський, То прийде сам в царський терем.
37 Латину тiлько що сказали, Що од Енея ?сть посли, I з хлiбом, з сiллю причвалали, Та i подарки принесли, Хотять Латину поклониться, Знакомитись i подружиться, Як тут Латин i закричав: "Впусти! я хлiба не цураюсь I з добрими людьми братаюсь. От на ловця звiр наскакав!"
38 Велiв тут зараз прибирати Свiтлицi, сiни, двiр мести; Клечання по двору сажати, Шпалерiв разних нанести I вибивать царськую хату; Либонь, покликав i Амату, Щоб i вона дала совiт, Як лучше, краще прибирати, Де, як коврами застилати I пiдбирать до цвiту цвiт.
39 Послав гiнця до богомаза, Щоб мальовання накупить, I также розного припаса, Щоб що було i ?сть i пить. Вродилось реньске з курдимоном I пиво чорне? з лимоном , Сивушки же трохи не з спуст; Де не взялись воли, телята, Барана, вiвцi, поросята; Латин прибравсь, мов на запуст.
40 Ось привезли i мальовання Роботи первiйших майстрiв, Царя Гороха пановання, Патрети всiх багатирiв: Як Александр царевi Пору Давав iз вiйськом добру хльору; Чернець Мамая як побив; Як Муромець Iлля гуля?, Як б'? половцiв, проганя?, - Як Переяслiв боронив;
41 Бова з Полканом як водився, Один другого як вихрив; Як Соловей-харциз женився, Як в Польщi Желiзняк ходив. Патрет був француза Картуша, Против його стояв Гаркуша, А Ванька-ка?н впередi. I всяких всячин накупили, Всi стiни ними облiпили; Латин дививсь ?х красотi!
42 Латин, так дома спорядивши, Кругом все в хатах оглядав, Свiтелки, сiни обходивши, Собi убори добирав: Плащем з клейонки обвернувся, Циновим гудзем застебнувся, На голову взяв капелюх; Набув на ноги киндi новi I рукавицi взяв шкаповi, Надувсь, мов на огнi лопух.
43 Латин як цар в сво?м нарядi Iшов в кругу сво?х вельмож, Которi всi були в парадi, Надувся всякий з них, як йорж. Царя на дзиглик посадили, А сами мовчки одступили Вiд покуття аж до дверей. Цариця ж сiла на ослонi, В ?димашковому шушонi, В кораблику iз соболей.
44 Дочка Лавися-чепуруха В нiмецькiм фуркальцi була, Вертiлась, як в окропi муха, В верцадло очi все п'яла. Од дзиглика ж царя Латина Скрiзь прослана була ряднина До самой хвiртки i ворiт; Стояло вiйсько тут зальотне, Волове, кiнне i пiхотне, I ввесь був зiбраний повiт.
45 Послiв ввели к царю з пихою , Як водилося у латин; Несли подарки пред собою: Пирiг завдовжки iз аршин, I соли кримки i бахмутки, Лахмiття розного три жмутки, Еней Латину що прислав. Посли к Латину приступились, Три рази низько поклонились, А старший рацiю сказав:
46 "Енеус ностер магнус панус I славний троянорум князь, Шмигляв по морю, як циганус, Ад те, о рекс! прислав нунк нас. Рогамус, домiне Латине, Нехай наш капут не загине. Пермiтте жить в землi сво?й, Хоть за пекунi?, хоть гратiс, Ми дяковати будем сатiс Бенефiценцi? тво?й.
47 О, рекс! будь нашим меценатом, I ласкам туам покажи, Енеусу зробися братом, О оптiме! не одкажи; Енеус прiнцепс ?сть моторний, Формозу с, гарний i проворний, Побачиш сам iнномiне! Вели акцiпере подарки З ласкавим видом i без сварки, Що присланi через мене:
48 Се килим-самольот чудесний, За Хмеля виткався царя, Лiта пiд облака небеснi, До мiсяця i де зоря; Но можна стiл ним застилати, I перед лiжком простилати, I тарадайку закривать. Царiвнi буде вiн в пригоду, I то найбiльш для того году, Як замуж прийдеться давать.
49 Ось скатерть шльонськая нешпетна, ?? у Липську добули; Найбiльше в тiм вона прикметна, На стiл як тiлько настели I загадай яко? страви, То всякi вродяться потрави, Якi на свiтi тiлько ?сть: Пивце, винце, медок, горiлка, Рушник, нiж, ложка i тарiлка. Царицi мусим сю пiднесть.
50 А се сап'янцi-самоходи, Що в них ходив iще Адам; В старинни? пошитi годи, Не знаю, як достались нам; Либонь, достались од пендосiв, Що в Тро? нам утерли носiв, Про те Еней зна молодець; Сю вещ, як рiдку i старинну, Пiдносимо царю Латину, З поклоном низьким, на ралець".
51 Царице, цар, дочка Лавина Зглядалися промiж себе, Iз рота покотилась слина, До себе всякий i гребе Якi достались ?м подарки, Насилу обiйшлось без сварки; Як ось Латин сказав послам: "Скажiте вашому Енею, Латин iз цiлою сiм'?ю, Крий боже, як всi ради вам.
52 I вся моя ма?тность рада, Що бог вас навернув сюди; Мнi мила ваша вся громада, Я не пущу вас нiкуди; Прошу Енею покланятись I хлiба-солi не цуратись, Кусок остатнiй роздiлю. Дочка у мене одиначка, Хазяйка добра, пряха, швачка, То може i в рiдню вступлю".
53 I зараз попросив до столу Латин Ене?вих бояр, Пили горiлку до iзволу I ?ли бублики, кав'яр; Був борщ до шпундрiв з буряками, А в юшцi потрух з галушками, Потiм до соку каплуни; З отрiбки баба, шарпанина, Печена з часником свинина, Крохналь, який ?дять пани.
54 В обiд пили заморськi вина, Не можна всiх ?х розказать, Бо потече iз рота слина У декого, як описать: Пили сикизку, деренiвку I кримську вкусную дулiвку, Що то айвовкою зовуть. На вiват - з мущирiв стрiляли, Туш - грiмко трубачi iграли, А много лiт - дяки ревуть!
55 Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю, Корито опiшнянських слив, Горiхiв ки?вських смажених, Полтавських пундикiв пряжених I гусячих п'ять кiп я?ць; Рогатого скота з Лип'янки, Сивухи вiдер з п'ять Будянки, Сто решетилiвських овець.
56 Латин старий i полигався З Ене?м нашим молодцем, Еней i зятем називався, - Но дiло краситься кiнцем! Еней по щастю без помiхи Вдавався в жарти, iгри, смiхи, А о Юнонi i забув, Його котора не любила I скрiзь за ним, де був, слiдила, Нiгде од не? не ввильнув.
57 Iрися, цьохля проклятуща, Завзятiйша од всiх брехух, Олимпська мчалка невсипуща, Крикливiйша iз щебетух, Прийшла, Юнонi розказала, Енея як латинь приймала, Який мiж ними ?сть уклад: Еней за тестя мав Латина, А сей Енея як за сина, I у дочки з Ене?м лад.
58 "Еге! - Юнона закричала. -
Поганець як же розiбрав! Я нарошно йому спускала, А вiн i ноги розiклав! Ого! провчу я висiкаку I перцю дам йому, i маку, Потямить, якова-то я. Проллю троянську кров - латинську, Вмiшаю Турна скурвасинську, Я наварю ?м киселя".
59 I на! через штафет к Плутону За пiдписом сво?м приказ, Щоб фурiю вiн Тезифону Послав к Юнонi той же час; Щоб нi в берлинi, нi в дормезi, I нi в ридванi, нi в портшезi, А бiгла б на перекладних; Щоб не було в путi препони, То б заплатив на три прогони, Щоб на Олимп вродилась вмиг.
60 Прибiгла фурiя iз пекла, Яхиднiйша од всiх вiдьом, Зла, хитра, злобная, запекла, Робила з себе скрiзь содом. Ввiйшла к Юнонi з ревом, стуком, З великим треском, свистом, гуком, Зробила об собi лепорт. Якраз ?? взяли гайдуки I повели в терем пiд руки, Хоть так страшна була, як чорт.
61 "Здорова, люба, мила доню, -
Юнона в радощах кричить, - До мене швидче, Тезифоню!" - I цiловать ?? бiжить. "Сiдай, голубко! - як ся ма?ш? Чи пса троянського ти зна?ш? Тепер к Латину завiтав, I крутить там, як в Карфагенi; Достанеться дочцi i ненi, Латин щоб в дурнi не попав.
62 Ввесь зна? свiт, що я не злобна, Людей губити не люблю; Но рiч така богоугодна, Коли Енея погублю. Зроби ти похорон з весiлля, Задай ти добре всiм похмiлля, Хотьби побрали всiх чорти: Амату, Турна i Латина, Енея, гадового сина, Пужни по-сво?му ?х ти!"
63 "Я наймичка твоя покорна, -
Ревнула фурiя, як грiм, - На всяку хiть твою неспорна, Сама троянцiв всiх по?м; Амату з Турном я з'?днаю I сим Енея укараю, Латину ж в тiм'я дур пущу; Побачать то боги i люде, Що з сватання добра не буде, Всiх, всiх в шматочки потрощу".
64 I перекинулась клубочком, Кiть-кiть з Олимпа, як стрiла; Як йшла черiдка вечерочком, К Аматi шусть - як там була! Смутна Амата пiр'я драла, Слiзки ронила i вздихала, Що Турн-князьок не буде зять; Кляла Лавинi? родини, Кляла кумiв, кляла хрестини, Та що ж? - проти рiжна не прать.
60 Я га, пiд пелену пiдкравшись, Гадюкой в серце поповзла, По всiх куточках позвивавшись, В Аматi рай собi найшла. В стравлену ?? утробу Наклала злости, мовби бобу; Амата стала не своя; Сердита лаяла, кричала, Себе, Латина проклинала I всiм давала тришия.
66 Потiм i Турна навiстила Пресуча, лютая яга; I iз сього князька зробила Енею лишнього врага. Турн, по во?нному звичаю, З горiлкою напившись чаю, Сказать попросту, п'яний спав; Яга тихенько пiдступила I люте снище пiдпустила, Що Турн о тiм не помишляв.
87 Йому, бач, сонному верзлося, Буцiм Анхизове дитя З Лавинi?ю десь зiйшлося I женихалось не шутя: Буцiм з Лависей обнiмався, Буцiм до пазухи добрався, Буцiм i перстень з пальця зняв; Лавися перше мов пручалась, А послi мов угамовалась, I ?й буцiм Еней сказав:
68"Лависю, миле? кохання! Ти бачиш, як тебе люблю: Но що се наше женихання, Коли тебе навiк гублю? Рутулець Турн тебе вже свата, За ним, бач, тягне i Амата, I ти в йому находиш смак. До кого хiть ти бiльшу ма?ш, Скажи, кого з нас вибира?ш? Нехай я згину, неборак!"
69"Живи, Ене?чку мiй милий, -
Царiвна сей дала одвiт, - Для мене завжди Турн остилий, Очам мо?м один ти свiт! Тебе коли я не побачу, То день той i годину трачу, Мо? ти щастя, животи; Турн швидче нагле околi?, Нiж, дурень, мною завладi?, Я вся - твоя, i пан мiй - ти!"
70Тут Турн без пам'яти схватився, Стояв, як в землю вритий стовп; Од злости, з хмелю ввесь трусився I сна од яву не розчовп: "Кого? - мене; i хто? - троянець! Голяк, втiкач, приплентач, ланець! Звести? - Лавинiю однять? Не князь я! - гiрше шмаровоза, I дам собi урiзать носа, Коли Еней Латину зять.
71 Лавися шмат не для харциза, Який пройдисвiт ?сть Еней; А то - i ти, голубко сиза, Iзгинеш от руки моей! Я всiх поставлю вверх ногами, Не подарую вас душами, А бiльш Енею докажу. Латина же, старого дiда, Прижму незгiрше, як сусiда, На кiл Амату посажу".
72 I зараз лист послав к Енею, Щоб вийшов битись сам на сам, Помiрявсь силою сво?ю, Достав от Турна по усам; Хоть на ки?, хоть кулаками Поштурхатись попiд боками, Або побитись i на смерть. А также пхнув вiн драгомана I до латинського султана, Щоб i сьому мордаси втерть.
73Яхидна фурiя раденька, Що по ?? все дiло йшло; До людських бiд вона швиденька, I горе мило ?й було. Махнула швидко до троянцiв, Щоб сих латинських постоянцiв По-сво?му осатанить. Тогдi троянцi всi з хортами Збирались ?хать за зайцями, Князька свого повеселить.
74Но "горе грiшниковi сущу, -
Так ки?вський скубент сказав, - Благих дiл вовся не iмущу!" Хто божi? судьби пiзнав? Хто де не дума - там ночу?, Хотiв де бiгти - там гальму?. Так грiшними судьба вертить! Троянцi сами то пiзнали, З мало? речi пострадали, Як то читатель сам уздрить.
75 Поблизь троянська кочовання Був на одльотi хуторок, Було в нiм щупле будовання, Ставок був, гребля i садок. Жила Аматина там нянька, Не знаю - жiнка чи панянка, А знаю, що була стара, Скупа, i зла, i воркотуха, Наушниця i щебетуха, Давала чиншу до двора:
76 Ковбас десяткiв з три Латину, Лавинi? к Петру мандрик, Аматi в тиждень по алтину, Три хунти воску на ставник; Льняно? пряжi три пiвмiтки, Серпанкiв вiсiм на намiтки I двiстi валяних гнотiв. Латин од няньки наживався, Зате ж за няньку i вступався, За няньку хоть на нiж готiв.
77 У няньки був бiленький цуцик, ?? вiн завжде забавляв: Не дуже простий - родом муцик, Носив поноску, танцьовав, I панi? лизав од скуки Частенько ноги скрiзь i руки, I тiменицi вигризав. Царiвна часто з ним iгралась, Сама цариця любовалась, А цар то часто годував.
78 Троянцi, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарi, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарi; Як тiлько гончi заганяли, Загавкали, заскавучали, То муцик, вирвавшись надвiр, На голос гончих одiзвався, Чмихнув, завив, до них помчався. Стременний думав, що то звiр.
79"Атю його! гуджга!" - i крикнув, I з свори поспускав хортiв; Тут муцик до землi прилипнув I дух вiд ляку зата?в; Но пси, донюхавшись, доспiли, Шарпнули муцика, iз'?ли I посмоктали кiсточки. Як вiсть така дойшла до няньки, То очi вип'яла, як баньки, А з носа спали i очки.
80 Осатанiла вража баба I крикнула, як на живiт, Зробилась зараз дуже слаба, Холодний показався пiт, Порвали маточнi припадки, Iстерика i лихорадки, I спазми жили потягли; Пiд нiс ?й клали асафету, I теплую на пуп сервету, Iще клiстир з ромну дали.
81 Як тiлько к пам'яти вернулась, То зараз галас пiдняла; До не? челядь вся сунулась Для дива, як ввесь свiт кляла; Потiм, схвативши головешку I вибравшись на добру стежку, Чкурнула просто до троян; Всi курiнi ?х попалити, Енея заколоть, побити I всiх троянських бусурман.
82 За нею челядь покотила, Схвативши хто що запопав: Кухарка чаплiю вхопила, Лакей тарiлками шпурляв; З рублем там прачка храбровала, З дiйницей ричка наступала, Гуменний з цiпом скрiзь совавсь; Тут рота косарiв з гребцями Йшли битись з косами, з граблями, Нiхто од бою не цуравсь.
83 Но у троянського народу За шаг алтина не проси; Хто москаля об'?хав зроду? А займеш - ноги уноси. Завзятого троянцi кшталту, Не струсять нiчийого гвалту I носа хоть кому утруть; I няньчину всю рать розбили, Скалiчили, розпотрошили I всiх в тiсний загнали кут.
84 В сi?-то нещасливе врем'я I в самий штурхобочний бой, Троянське i латинське плем'я Як умивалося мазкой, Прибiг гiнець з письмом к Латину, Нерадосну привiз новину, Князь Турн йому вiйну писав; Не в пир, бач, запрошав напитись, А в поле визивав побитись; Гiнець i на словах додав:
85 "Царю Латине неправдивий! Ти слово царське? зламав; Зате узол дружелюбивий Навiки з Турном розiрвав. Од Турна шмат той однiма?ш I в рот Ене?вi сова?ш, Що Турновi сам обiщав. Виходь же завтра навкулачки, Вiдтiль полiзеш, мабуть, рачки, Бодай i лунь щоб не злизав".
86 Не так розсердиться добродiй, Коли пан возний позов дасть; Не так люту? голий злодiй, Коли нема? що украсть; Як наш Латин тут розгнiвився I на гiнця сього озлився, Що губи з серця покусав. I тiлько одповiдь мав дати I гнiв царський свiй показати, Посол щоб Турновi сказав;
87 Як виглянув в вiкно зненацька, Прийшов Латин в великий страх; Побачив люду скрiзь багацько По улицях i всiх кутках. Латинцi перлися товпами, Шпурляли вгору всi шапками, Кричали вголос на ввесь рот: "Вiйна! Вiйна! против троянцiв, Ми всiх Ене?вих поганцiв Поб'?м - iскореним ?х род".
88 Латин старий був не рубака I воюватись не любив, Од слова смерть вiн, неборака, Був без душi i мов не жив. Вiн стичку тiлько мав на лiжку, Аматi як не грав пiд нiжку, I то тогдi, як пiдтоптавсь; Без того ж завжде був тихенький, Як всякий дiд старий,слабенький, В чуже? дiло не мiшавсь.
89 Латин, i серцем, i душею Далекий бувши од вiйни, , Зiбравшись з мудростю сво?ю, Щоб не попастись в кайдани, Зiзвав к собi панiв вельможних, Старих, чиновних i заможних, Которих ради слухав сам; I виславши геть-преч Амату, Завiв ?х всiх в свою кiвнату, Таку сказав рiч старшинам:
90 "Чи ви од чаду, чи з похмiлля? . Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зiлля, Чи глузд за розум завернув? Скажiть - з чого вiйна взялася? З чого ся мисль вам приплелася? Коли я тiшився вiйной? Не звiр я - людську кров пролити, I не харциз, людей щоб бити, Для мене гидкий всякий бой.
91 I як вiйну вести без збру?, Без вiйська, хлiба, без гармат, Без грошей?.. Голови ви бу?! Який вас обезглуздив кат? Хто буде з вас провiянтмейстер, Або хто буде кригсцальмейстер, Кому казну повiрю я? Не дуже хочете ви битись, А тiлько хочете нажитись, I буде все бiда моя.
92 Коли сверблять iз вас у кого Чи спина, ребра, чи боки, Нащо просити вам чужого? Мо? великi кулаки Почешуть ребра вам i спину; Коли ж то мало, я дубину Готов на ребрах сокрушить. Служить вам рад малахаями, Рiзками, кнуттям i киями, Щоб жар во?нний потушить.
93 Покиньте ж се дурне юнацтво I розiйдiться по домах, Панове виборне боярство; А про вiйну i в головах Собi нiколи не кладiте, А мовчки в запiчках сидiте, Розгадуйте, що ?сть i пить. Хто ж о вiйнi проговориться Або кому вiйна присниться, Тому дам чортзна-що робить".
94 Сказавши се, махнув рукою I зараз сам пiшов з кiвнат Бундючно-грiзною ходою, Що всякий був собi не рад. Пристиженi його вельможi На йолопiв були похожi, Нiхто з уст пари не пустив. Не швидко бiднi схаменулись I в ратуш пiдтюпцем сунулись, Уже як вечiр наступив.
95 Тут думу довгую держали. I всяк компонував сво?, I вголос: грiмко закричали, Що на Латина всяк плю? I на грозьбу не уважа?. Вiйну з Ене?м начинае, Щоб некрут зараз набирать; I не просить щоб у Латина З казни його анi алтина, Боярськi грошi шафовать.
96 I так, латинь заворушилась, Задумав всяк побить троян; Вiдкiль та храбрiсть уродилась Против Ене?вих прочан? Вельможi царство збунтовали, Против царя всiх наущали; Вельможi! лихо буде вам. Вельможi! хто царя не слуха, Таким обрiзать нiс i уха I в руки всiх оддать катам.
97 О музо, панночко парнаська! Спустись до мене на часок; Нехай твоя научить ласка, Нехай твiй шепчеть голосок, Латинь к вiйнi як знаряжалась, Як армiя ?х набиралась, Який порядок в вiйську був; Всi опиши мундири, збрую I казку мнi скажи такую, Якой iще нiхто не чув.
98 Бояри вмиг скомпонували На аркуш манiхвест кругом, По всiх повiтах розiслали, Щоб вiйсько йшло пiд коругов; Щоб голови всi обголяли, Чуприни довгi оставляли, А ус в пiвлокоть би тирчав; Щоб сала i пшона набрали, Щоб сухарiв понапiкали, Щоб ложку, казанок всяк мав.
99 Все вiйсько зараз розписали По разним сотням, по полкам, Полковникiв понаставляли, Дали патенти сотникам. По городам всяк полк назвався, По шапцi всякий розличався, Вписали вiйсько пiд ранжир; Пошили синi всiм жупани, На спiд же бiли? каптани, - Щоб був козак, а не мугир.
100 В полки людей розпредiливши, I по квартирям розвели, I всiх в мундири нарядивши, К присязi зараз привели. На конях сотники финтили, Хорунжi усики крутили, Кабаку нюхав асаул; Урядники з атаманами Новими чванились шапками, I ратник всякий губу дув.
101 Так вiчной пам'яти бувало У нас в Гетьманщинi колись, Так просто вiйско шиковало, Не знавши: стiй, не шевелись; Так славни? полки козацькi Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках було, як мак цвiтуть. Як грянуть, сотнями ударять, Перед себе списи наставлять, То мов мiтлою все метуть.
102 Було тут вiйсько волонтирi, То всяких юрбиця людей, Мов запорожцi-чуприндирi, Що ?х не втне i Асмодей. Воно так, бачиш, i негарне, Як кажуть-то - не регулярне, Та до вiйни самий злий гад: Чи вкрасти що, язик достати, Кого живцем чи обiдрати, Нi сто не вдержить ?х гармат.
103 Для сильной армi? сво?? Рушниць, мушкетiв, оружжин Наклали повнi гамазе?, Гвинтiвок, фузiй без пружин, Булдимок, флинт i яничарок. А в особливий закамарок Списiв, пiк, ратищ, гакiвниць. Були тут страшни? гармати, Од вистрiлу дрижали хати, А пушкарi то клались ниць.
104 Жлукта i улики на пушки Робить галили на захват; Днища, оснiвницi, витушки На принадлежность приправлять. Нужда перемiнить закони! Квачi, помела, макогони В пушкарське вiдомство пiшли; Колеса, бендюги i кари I сами? церковнi мари В депо пушкарське? тягли.
105 Держась во?нного обряду, Готовили заздалегiдь Багацько всякого снаряду, Що сумно аж було глядiть. Для куль - то галушки сушили, А бомб - то з глини налiпили, А слив солоних - для картеч; Для щитiв ночви припасали, I дна iз дiжок вибивали, I приправляли всiм до плеч.
106 Не мали палашiв нi шабель, У них, бач, Тули не було; Не шаблею ж убит i Авель, Полiно смерть йому дало. Сосновi копистки стругали I до бокiв поначепляли На валяних верьовочках; Iз лик плетенi козубеньки, З якими ходють по опеньки, Були, мов суми, на плечах.
107 Як амуницю спорядили I насушили сухарiв, На сало кабанiв набили, Взяли подимне од дворiв; Як пiдсусiдкiв розписали I виборних поназначали, Хто тяглий, кiнний, хто же пiш, За себе хто, хто на пiдставу, В яке? вiйсько, сотню, лаву, Порядок як завiвсь незгiрш:
108 Тогдi ну вiйсько муштровати, Учить мушкетний артикул, Вперед як ногу викидати, Ушкварить як на калавур. Коли пiшком - то марш шульгою, Коли верхом - гляди ж, правою, Щоб шкапа скочила вперед. Таке? ратне? фиглярство Було у них за регулярство, I все Ене?вi во вред.
109 Мов посполите? рушення Латина в царствi началось, Повсюдна муштра та учення, Все за жолнiрство принялось. Дiвки на "прутах роз'?зжали, Цiпками хлопцiв муштровали, Старi ж учились кидать в цiль. А баб старих на пiч сажали I на печi ?х штурмовали, Бач, для баталi? в примiр.
110 Були латинцi дружнi люди I воюватись мали хiть, Не всi з добра, хто од причуди, Щоб битися, то рад летiть. З гаряча часу, першi три днi, Зносили всяке збiжжя, злиднi I оддавали все на рать: Посуду, хлiб, одежу, грошi Сво?й отчизни для сторожi, Що не було де i дiвать.
111 Се поралася так Амата, К вiйнi латинцiв пiдвела; Смутна була для не? хата, На улицi все i жила. Жiнки з Аматою з'?днались, По всьому городу таскались I пiдмовляли воювать. Робили з Турном шури-мури, I затялись, хоть вон iз шкури, Ене?вi дочки не дать.
112 Коли жiнки де замiшались I ?м ворочати дадуть; Коли з розказами втаскались Та пхикання ще додадуть, Прощайсь навiк тогдi з порядком, Пiшло все к чорту неоглядком, Жiнки поставлять на сво?. Жiнки! коли б ви бiльше ?ли, А менш пащиковать умiли, Були б в раю ви за сi?.
113 Як Турн бiсну?ться, люту?, В сусiднi царства шле послiв, Чи хто iз них не порату? Против троянських злих синiв; Коли Латин од по?динкiв Сховавсь пiд спiд сво?х будинкiв I ждав, що буде за кiнець; Коли Юнона скрiзь лiта?, Всiх на Енея наверта? Весiльний збить з його вiнець,-
114 Гуде в Латi? дзвiн вiщовий I гасло всiм к вiйнi да?, Щоб всяк латинець був готовий К вiйнi, в яку ?х злость веде. Там крик, тут галас, там клепало, Тiсниться люд i все трiщало. Вiйна в кровавих ризах тут; За нею рани, смерть, увiччя, Безбожность i безчоловiччя Хвiст мантi? ?? несуть.
115 Була в Латi? синагога, Збудована за давнiх лiт Для Януса, сердита бога, Которий дивних був примiт: Вiн мав на головi двi тварi, Чи гарни? були, чи харi, Об тiм Виргилiй сам мовчить; Но в мирне врем'я запирався, Коли ж iз храма показався, Якраз вiйна i закипить.
116 По дзвону вся латинь сунула До храма, з криком всi неслись. I навстяж дверi одiмкнула, I Янус вибiг, як харциз. Во?нна буря закрутила, Латинське серце замутила, Завзятость всякого бере; "Вiйни, вiйни!" - кричать, бажають, Пекельним пламенем палають I молоде? i старе.
117 Латинцi вiйско хоть зiбрали, Та треба ж вiйську должносних, Якi б на щотах класти знали, Якi письменнiйшi Iз них. Уже ж се мусить всякий знати, Що вiйско треба харчовати, I во?н без вина - хом'як. Без битой голо? копiйки, Без сей прелесницi-злодiйки Не можна воювать нiяк.
118 Були злати? днi Астре?, I славний був тогдi народ; Мiняйлiв брали в казначе?,
А фиглярi писали щот, К роздачi порцi? - обтекар; Картьожник - хлiбний добрий пекар, Гевальдигером - був шинькар, Вожатими - слiпцi, калiки, Ораторами - недорiки, Шпигоном - з церкви паламар.
119 Всього не можна описати, В Латi? що тогдi було, Уже зволялося читати, Що в головi у них гуло. К вiйнi хватались, поспiшались, I сами о свiтi не знались, I все робили назворот: Що стро?ть треба, те ламали, Що треба кинуть, те ховали, Що класть в кишеню, клали в рот.
120 Нехай турбуються латинцi, Готовляться проти троян, Нехай видумують гостинцi Енею нашому в iз'ян. Загляньмо, Турн що коверзу?, Троянцям рать яку готу?, Бо Турн i сам дзiндзiвер-зух! Коли чи п'? - не пролива?, Коли чи б'? - то вже влуча?, Йому людей давить, як мух!
121 Та й видно, що не був в зневазi, Бо всi сусiднi корольки По просьбi, мовби по приказi, Позапаляючи люльки, Пiшли в поход з сво?м народом, З начинням, потрухом i плодом, Щоб Турновi допомагать: Не дать Ене?вi женитись, Не дать в Латi? поселитись, К чортам енейцiв всiх послать.
122 Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить, Не галич чорна поле вкрила, Не буйний вiтер се шумить. Се вiйсько йде всiма шляхами, Се ратне брязкотить збруями, В Ардею - город поспiша. Стовп пороху пiд небо в'?ться, Сама земля, зда?ться, гнеться; Енею! де тепер душа?
123 Мезентiй наперед тирренський Пред страшним во?нством гряде; Було полковник так Лубенський Колись к Полтавi полк веде, Пiд землянi полтавськi вали (Де шведи голови поклали) Полтаву-матушку спасать; Пропали шведи тут прочвари, Пропав i вал - а булевари Досталось нам тепер топтать.
124 За сим на бендюгах плететься Байстрюк Авентiй-попадич, З сво?ю челяддю ведеться, Як з блюдолизами панич. Знакомого вiн пана внучок, Добродiй песикiв i сучок I лошакiв мiнять охоч. Авентiй був розбiйник з пупку, Всiх тормошив, валяв на купку, Дивився бiсом, гадом, сторч.
125 Тут вiйсько кiнне? валилось I дуже ручче? було; Отаман звався Покотиллос, А асаул Караспуло. Се гречеськi? проскiноси, Iз Бiломор'я все пендоси, З Мореа, Дельта, Кефалос; Везли з собою лагомини, Оливу, мило, риж, маслини, I капама, кебаб калос.
126 Цекул, пренестський коваленко, В Латiю з вiйськом также пхавсь; Так Сагайдачний з Дорошенком Козацьким вiйськом величавсь. Один з бунчуком перед раттю, Позаду другий п'яну браттю Донським нага?м пiдганяв. Рядочком ?хали гарненько. З люльок тютюн тягли смачненько, А хто на конику куняв.
127 За сими плентавсь розбишака, Нептунiв син, сподар Мезап, До бою був самий собака I лобом бився так, мов цап. Бо?ць, ярун i задирака, Стрiлець, кулачник i рубака, I дужий був з його хлопак; В виски було кому як впнеться, Той насухо не оддереться; Такий ляхам був Желiзняк.
128 Другим шляхом, з другого боку, Агамемноненко Галес Летить, мов поспiша до сроку Або к водi гарячий пес; Веде орду велику, многу Рутульцевi на пiдпомогу; Тут люд був разних язикiв: Були аврунцi, сидицяне, Калесцi i ситикуляне I всяких-разних козакiв.
129 За сими панськая дитина, Тезе?вич пан Iпполит, - Надута, горда, зла личина, З великим во?нством валить. Се був панич хороший, повний, Чорнявий, красний, сладкомовний, Що й мачуху був пiдкусив. Вiн не давав нiкому спуску, Одних богинь мав на закуску, Брав часто там, де не просив.
130 Не можна, далебi, злiчити, Якi народи тут плелись, I на папiр сей положити, Як, з ким, коли, вiдкiль взялась. Виргилiй, бач, не нам був рiвня, А видно, що начухав тiм'я, Поки дрiбненько описав. Були рутульцi i сiканцi, Аргавцi, лабики, сакранцi, Були такi, що враг ?х зна.
131 Тут ще на?зниця скакала I вiйсько немале вела; Собою всiх людей лякала I все, мов помелом, мела; Ся звалась дiва - цар Камилла, До пупа жiнка, там - кобила, Кобилячу всю мала стать: Чотири ноги, хвiст з прикладом, Хвостом моргала, била задом, Могла i говорить i ржать.
132 Коли чував хто о Полканi, То се була його сестра; Найбiльш блукали по Кубанi, А рiд ?х вийшов з-за Днiстра. Камилла страшна во?вниця, I знахурка, i чарiвниця, I скора на бiгу була; Чрез гори i рiчки плигала, Iз лука мiтко в цiль стрiляла, Багацько кровi пролила.
133Така-то збiрниця валялась, Енея щоб побити в пух; Уже Юнона де озлилась, То там запри крiпкенько дух. Жаль жаль Енея-неборака, Коли його на мiль як рака, Завес допустить посадить. Чи вiн ввильне те в п'ятой части, Коли удасться змайстерить.
ЧАСТИНА П'ЯТА
1Бiда не по дерев'ях ходить, I хто ?? не скоштував? Бiда бiду, говорять, родить, Бiда для нас - судьби устав! Еней в бiдi, як птичка в клiтцi; Запутався, мов рибка в сiтцi; Терявся в думах молодець. Ввесь свiт, здавалось, зговорився, Ввесь мир на його напустився, Щоб розорить його вкiнець.
2 Еней ту бачив страшну тучу, Що на його вiйна несла; В нiй бачив гибель неминучу I мучивсь страшно, без числа. Як хвиля хвилю проганяла, Так думка думку пошибала; К олимпським руки простягав. Надеждою хоть пiдкреплявся, Но перемiни вiн боявся, I дух його iзнемогав.
3 Нi нiч його не вгамовала, Вiн о вiйнi все сумовав; I вся коли ватага спала, То вiн по берегу гуляв, Хоть з горя сильно iзнемiгся; Мов простий, на пiску улiгся, Та думка спати не дала. Скажiть! тогдi чи дуже спиться Як доля проти нас яриться I як для нас фортуна зла?
4 О сон! з тобою забува?м Все горе i свою напасть; Чрез тебе сили набира?м, Без тебе ж мусили б пропасть. Ти ослабiвших укрiпля?ш, В тюрмi невинних утiша?ш, Злодi?в снищами страшиш; Влюблених ти докупи зводиш, Злi замисли к добру приводиш, Пропав - од кого ти бiжиш.
5 Енея мислi турбовали, Но сон таки сво? бере; Тiлеснi сили в кiм охляли, В тiм дух не швидко та замре. Еней заснув i бачить снище, Пред ним сто?ть старий дiдище Обшитий ввесь очеретом; Вiн був собi ковтуноватий, Сiдий в космах i пелехатий, Зiгнувсь пiдпершися цiпком.
6 "Венерин сину! не жахайся, -
Дiд очеретяний сказав, - I в смуток дуже не вдавайся, Ти гiршi? бiди видав; Вiйни кривавой не страшися, А на олимпських положися, Вони все зле? оддалять. А що мо? слова до дiла, Лежить свиня пiд дубом бiла I тридцять бiлих поросят.
7 На тiм-то берлозi свиноти Iул постро?ть Альбi-град, Як тридесят промчаться годи, З Юноною як зробить лад. ?днаково ж сам не плошайся, З аркадянами побратайся, Вони латинцям вороги; Троянцiв з ними як з'?дна?ш, Тогдi i Турна осiдла?ш, Все вiйсько виб'?ш до ноги.
8 Вставай, Енею, годi спати, Вставай i богу помолись, Мене ти мусиш также знати: Я Тибр старий! - ось придивись. Я тут водою управляю, Тобi я вiрно помагаю, Я не прочвара, не упир. Тут будеть град над городами, Поставлено так мiж богами..." Сказавши се, дiд в воду нир.
9 Еней пробуркався, схопився I духом моторнiший став; Водою тибрською умився, Богам молитви прочитав. Велiв два човни знаряжати, I сухарями запасати, I во?нiв туда сажать. Як млость пройшла по всьому тiлу: Свиню уздрiв пiд дубом бiлу I тридцять бiлих поросят.
10 Звелiв ?х зараз поколоти I дать Юнонi на обiд; Щоб сею жертвою свиноти Себе iзбавити од бiд. Потiм в човни метнувсь хутенько, Поплив по Тибру вниз гарненько К Евандру помочi просить; Лiси, вода, пiски зумились, Якi се два човни пустились З одвагою по Тибру плить.
11Чи довго плив Еней- не знаю, А до Евандра вiн доплив; Евандр по давньому звичаю, Тогдi для празника курив, З аркадянами веселився, Над варенухаю трудився, I хмiль в ?х головах бродив; I тiлько що човни узрiли, То всi злякалися без мiри, Один к троянцям пiдступив.
12 "Чи по неволi, чи по волi? -
Кричить аркадський ?м горлань. - Родились в небi ви, чи долi? Чи мир нам везете, чи брань?" "Троянець я, Еней одважний, Латинцiв ворог я присяжний, - Еней так з човна закричав. - Iду к Евандру погостити, На перепуттi одпочити, Евандр цар добрий, я чував".
13 Евандра син, Паллант вродливий, К Енею зараз пiдступив; Оддав поклон дружелюбивий, До батька в гостi попросив. Еней з Паллантом обнiмався I в його приязнь заставлявся, Потiм до лiсу почвалав, Де гардовав Евандр з попами, Зо старшиною i панами, Еней Евандровi сказав:
14 "Хоть ти i грек, та цар правдивий, Тобi латинцi вороги; Я твiй товариш буду щирий, Латинцi i менi враги. Тепер тебе я суплiкую Мою уважить долю злую I постояти за троян. Я кошовий Еней троянець, Скитаюсь по миру, мов ланець, По всiм товчуся берегам.
15 Прийшов до тебе на одвагу, Не думавши, як приймеш ти; Чи буду пити мед, чи брагу? Чи будем ми собi брати? Скажи, i руку на - в завдаток, Котора, бач, не трусить схваток I самих злiйших нам врагiв. Я маю храбрую дружину, Терпiвших гiркую годину Од злих людей i од богiв.
16 Мене найбiльше до?да? Рутульський Турн, собачий син; I лиш гляди, то i влуча?, Щоб згамкати мене, як блин. Так лучше в сажiвцi втоплюся, I лучше очкуром вдавлюся, Нiж Турновi я покорюсь. Фортуна не в його кишенi; Турн побува у мене в жменi; Дай помiч! - я з ним потягнусь".
17 Евандр мовчав i прислухався, Слова Ене?ви ковтав; То ус крутив то осмiхався, Ене?вi отвiт сей дав: "Еней Анхизович, сiдайте, Турбацi? не заживайте, Бог милостив для грiшних всiх; Дамо вам вiйська в пiдпомогу, I провiянту на дорогу, I грошеняток з якийсь мiх.
18 Не поцурайтесь хлiба-солi, Борщу скоштуйте, галушок; Годуйтесь, кушайте доволi, А там з труда до подушок. А завтра, як начне свiтати, Готово вiйсько виступати, Куди ви скажете, в поход; За мной не буде остановки; Я з вами не роблю умовки, Люблю я дуже ваш народ".
19 Готова страва вся стояла, Спiшили всi за стiл сiдать; Хоть деяка позастивала, Що мусили пiдогрiвать. Просiлне з ушками,з грiнками I юшка з хляками, з кишками, Телячий лизень тут лежав; Ягни i до софорку кури, Печенi разно? три гури, Багацько ласих тож потрав.
20 Де ?сться смачно, там i п'?ться, Од землякiв я так чував; На ласе? куток найдеться, Еней з сво?ми не дрiмав. I, правда, гостi доказали, Що жить вони на свiтi знали: Пили за жизнь - за упокой; Пили здоров'я батька з сином, I голь-голь-голь, мов клин за клином, Кричать заставив на розстрой.
21 Троянцi п'янi розбрехались I чванилися без пуття. З аркадянками женихались, Хто так, а хто i не шутя. Евандр точив гостям розкази, Хвалив Iраклови прокази, Як злого Кака вiн убив; Якi? Как робив розбо?, I що для радости тако? Евандр i празник учредив.
22 Всi к ночi так перепилися, Держались ледве на ногах; I на нiч в город поплелися, Якi iти були в силах. Еней в керею замотався, На задвiрку хропти уклався, Евандр же в хату рачки лiз; I там, пiд прилавком зiгнувшись I цупко в бурку завернувшись, Захрiп старий во весь свiй нiс.
23 Як нiч покрила пеленою Тверезих, п'яних - всiх людей, Як хрiп Еней од перепою, Забувши о бiдi сво?й, Венера без спiдницi, боса, В халатику, простоволоса, К Вулкану пiдтюпцем iшла; Вона тайком к Вулкану кралась, Неначе з ним i не вiнчалась, Мов жiнкой не його була.
24 А все то хитрость ?сть жiноча, Новинкою щоб пiдмануть; Хоть гарна як, а все охоча Iще гарнiйшою щоб буть. Венера пазуху порвала I так себе пiдперезала, Що вся на виставцi була; Косинку нарошно згубила, Груднину так собi одкрила, Що всякого б з ума звела.
25 Вулкан-коваль тогдi трудився, Зевесу блискавку ковав. Уздрiв Венеру, затрусився, Iз рук i молоток упав. Венера зараз одгадала, Що в добрий час сюди попала, Вулкана в губи зараз черк; На шию вскочила, повисла, Вся опустилась, мов окисла, Бiлки пiд лоб - i свiт померк.
26 Уже Вулкан розм'як, як кваша, Венера те собi на ус; За дiло, ну! - бере, бач, наша! Тепер пiд його пiдоб'юсь: "Вулкасю милий, уродливий! Мiй друже вiрний, справедливий! Чи дуже любиш ти мене?" "Люблю, люблю, божусь клiщами, Ковадлом, молотом, мiхами, Все рад робити для тебе".
27 I пiдлабузнивсь до Киприди, Як до просителя писець. ?й корчив разнi милi види, Щоби достать собi ралець. Венера зачала благати I за Ене?чка прохати, Вулкан йому щоб допомiг: Ене?вi зробив би збрую Iз сталi, мiдi - золотую, Такую, щоб нiхто не змiг.
28 "Для тебе? - ох, моя ти плiтко! -
Вулкан задихавшись сказав. - Зроблю не збрую, чудо рiдко, Нiхто якого не видав; Палаш, шишак, панцир зо щитом, Все буде золотом покрито, Як тульськi? кабатирки; Насiчка з черню, з образками, I з кунштиками, i з словами, Скрiзь будуть брязкальця, дзвiнки"
29 А що ж, не так тепер бува? Промiж жiнками i у нас? Коли чого просити ма?, То добрий одгада? час I к чоловiку пригнiздиться, Прищулиться, приголубиться, Цiлу?, гладить, лескотить, I всi сустави розшрубу?, I мiзком так завереду?, Що сей для жiнки все творить.
30 Венера, в облако обвившись, Махнула в Пафос оддихать, Од всiх в свiтелцi зачинившись, Себе там стала розглядать. Краси пом'ятi розправляла, В волоссi кудрi завивала, Ну п'ятна водами мочить. Венера, як правдива мати, Для сина рада все оддати, З Вулканом рада в кузнi жить.
31 Вулкан, до кузнi дочвалавши, Будить зачав всiх ковалiв; Свинець, залiзо, мiдь зiбравши, Все грiти зараз iзвелiв. Мiхи престрашнi надимають, Огонь великий розпаляють, Пiшов треск, стук од молотiв. Вулкан потi? i трудиться, Всiх ла?, б'?, пужа, яриться, К роботi приганя майстрiв.
32 I сонце злiзло височенько, Уже час сьомий ранку був; Уже закушовав смачненько, Хто добре пiнно? лигнув; Уже онагри захрючали, Ворони, горобцi кричали, Сидiли в лавках крамарi; Картьожники же спать лягали, Фiндюрки щоки пiдправляли. В суди пiшли секретарi.
33 А нашi з хмелю потягались, Вчорашнiй мордовав ?х чад; Стогнали, харкали, смаркались, Нiхто не був i свiту рад. Не дуже рано повставали I льодом очi протирали, Щоб освiжитись на часок. Потiм взялись за оковиту I скликали рiч посполиту - Поставить, як iти в поход.
34 Тут скiлько сотень одлiчили Аркадських жвавих парубкiв I в ратники ?х назначили; Дали ?м в сотники панiв. Дали значки ?м з хоругвою, Бунчук i бубни з булавою, Списiв, мушкетiв, палашiв. На тиждень сала з сухарями, Барильце з срiбними рублями, Муки, пшона, ковбас, коржiв.
35 Евандр, Палланта пiдозвавши, Такi слова йому сказав: "Я, рать Енею в помiч давши, Тебе начальником назвав. А доки в пацi будеш грати? З дiвками день i нiч ганяти I красти голубiв у всiх? Одважний жид грiшить i в школi, Iди лиш послужи на полi; Ледащо син - то батькiв грiх.
36 Iди служи, годи Енею, Вiн зна во?нне ремесло; Умом i храбростю сво?ю В опрiчне? попав число. А ви, аркадцi, - ви не труси, Давайте всiм i в нiс, i в уси, Паллант мiй ваш ?сть атаман. За його бийтесь, умирайте, Ене?вих врагiв карайте, Еней мiй сват - а ваш гетьман.
37 А вас, Анхизович, покорно Прошу Палланта доглядать; Воно хоть паруб'я, неспорно, Умi? i склади читать; Та дурень, молоде, одважне, В бою як буде необачне, То може згинуть неборак; Тогдi не буду жить чрез силу, Живцем полiзу я в могилу, Iзгину, без води мов рак.
38 Берiте рать, iдiте з богом, Нехай Зевес вам помага". Тут частовались за порогом, Евандр додав такi слова: "Зайдiть к лидiйському народу, Вони послужать вам в пригоду, На Турна пiдуть воювать. Мезентiй ?х тiснить, зжима?, На чинш нiкого не пуска?, Готовi зараз бунт пiднять".
39 Пiшли, розвивши короговку, I сльози молодьож лила; Хто жiнку мав, сестру, ятровку, У инчих милая була. Тогдi найбiльш нам допiка?, Коли зла доля однiма?, Що нам всього милiше ?сть. За милу все терять готовi: Клейноди, животи, обнови. Одна дороже милой - честь!
40 I так, питейним пiдкрепившись, Утерли сльози iз очей; Пiшли, марш сумно затрубивши; Перед же вiв сам пан Еней. ?х первий марш був до байраку, Прийшовши, стали на биваку, Еней порядок учредив. Паллант по армi? дiжурив, Трудивсь, всю нiч очей не жмурив; Еней тож по лiсу бродив.
41 Як в пiвнiч самую глухую Еней лиш тiлько мав дрiмать, Побачив хмару золотую, Свою на хмарi гарну мать. Венера бiлолика, красна, Курносенька, очима ясна I вся, як з кров'ю молоко; Духи од себе iспускала I збрую чудную держала, Явилась так перед синком.
42 Сказала: "Милий, на, Енею, Ту збрую, що ковав Вулкан; Коли себе устро?ш нею, То струсить Турн, Бова, Полкан; До збру? що нi доторкнеться, Все зараз ламнеться i гнеться, ?? i куля не бере; Устройсь, храбруй, коли, рубайся I на Зевеса полагайся, То носа вже нiхто не втре".
43 Сказавши, аромат пустила: Васильки, м'яту, i амбре; На хмарi в Пафос покотила. Еней же збрую i бере, ?? очима пожира?, На себе панцир натяга?, Палаш до бока прив'язав; Насилу щит пiдняв чудесний, Не легкий був презент небесний; Еней роботу розглядав.
44 На щитi, в самiй серединi, Пiд чернь, з насiчкой золотой, Конала муха в павутинi, Павук торкав ?? ногой. Поодаль був малий Телешик, Вiн плакав i лигав кулешик, До його кралася змiя Крилатая, з сiм'ю главами, З хвостом в верству, страшна, з рогами, А звалася Жеретiя.
45 Вокруг же щита на заломах Найлучшi лицарськi дiла Були бляхованi в персонах Iскусно, живо, без числа, Котигорох, Iван - царевич, Кухарчич, Сучич i Налетич, Услужливий Кузьма - Дем'ян. Кощiй з прескверною ягою, I дурень з ступою новою, I славний лицар Марципан.
46 Так пан Еней наш знаряжався, Щоб дружби Турну доказать; Напасть на ворогiв збирався, Зненацька копотi ?м дать. Но зла Юнона не дрiма?, Навильот умисли всi зна?, Оп'ять Iрисю посила: Як можна Турна роздрочити, Против троянцiв насталити, Щоб викоренив ?х дотла.
47 Iрися виль, скользнула з неба, До Турна в пiвнiч шусть в намет; Вiн дожидавсь тогдi вертела, Хлистав з нудьги охтирський мед. К Лависi од любви був в горi, Топив печаль в питейнiм морi. Так в армi? колись велось; Коли влюбився чи програвся, То пуншу хлись - судьба поправся! Веселл? в душу i влилось!
48 "А що? - Iрися щебетала. -
Сидиш без дiла i клю?ш? Чи се на тебе лiнь напала? Чи все троянцям одда?ш? Коту гладкому не до мишки; Не втне, бачу, Панько Оришки! Хто б сподiвавсь, що Турн бабак? Тобi не хист з Ене?м биться, Не хист з Лавинi?й любиться, Ти, бачу, здатний бить собак.
49 Правдивий во?н не дрiма?, Без просипу же i не п'?; Мудру?, дума, розгляда?, Такий i ворогiв поб'?. Ну, к чорту! швидше охмеляйся, Збирать союзних поспiшайся, На нову Трою напади. Еней в чужих землях блука?, Дружину в помiч набира?, Не оплошай тепер: гляди!"
50 Сказавши, столик iзвалила, Шкереберть к чорту все пiшло: Пляшки i чарочки побила, Пропало все, як не було. Зробився Турн несамовитий, Ярився, лютовав неситий, Троянськой крови забажав. Всi страсти в голову стовкнулись, Любов i ненависть прочнулись; "На штурм, на штурм!" - сво?м кричав.
51 Зiбрав i кiнних, i пiхотних I всiх для битви шиковав; I розбишак самих одборних Пiд крiпость задирать послав. Два корпуси докупи звiвши, А на зикратого сам сiвши, На штурм ?х не веде, а мчить; Мезап, Галес в другiм отрядi Пiшли од берега к оградi, Побить троянцiв всяк спiшить.
52 Троянцi, в крiпости запершись, Енея ждали вороття; З нещастям тiсно пообтершись, Бiду встрiчали мов шутя. Побачивши ж врагiв напори, У башт прибавили запори I на валу всi залягли; В вiконця з будок виглядали I носа вон не виставляли, Шептались i люльки тягли.
53 У них поставлено в громадi, Коли на ?х пан Турн напре, То всiм сидiть в сво?й оградi, Нехай же штурмом вал бере. Троянцi так i учинили; На вал колоддя накотили I разний приправляли вар; Олiю, дьоготь кип'ятили, Живицю, оливо топили, Хто лiзтиме, щоб лить на твар.
54 Турн, в мiру к валу приступивши, Скрiзь на зикратому гасав; В розсипку кiнних розпустивши, Сам як опарений кричав: "Сюди, трусливi? троянцi, На бой, шкодливи? поганцi! Зарились в землю, мов кроти; Де ваш Еней - жiночий празник? Пряде з бабами набалдашник! Не лепсько виглянуть сюди".
55 I всi його так iдкоманднi Кричали, лаяли троян; Робили глузи ?м досаднi, Гiрш нiвечили, як циган. Пускали тучами к ним стрiли, А деякi були так смiли, Що мали перескочить рiв. Троянцi уха затикали, Рутульцiв лайки не вважали, Хоть битись всякий з них готiв.
56 Турн з серця скриготав зубами, Що в крiпостi всi нi гу-гу; А стiн не розiб'?ш лобами, З посилку гнися хоть в дугу. Злость, кажуть, сатанi сестриця, Хоть може се i небилиця, А я скажу, що може й так: Од злости Турн те компону?, Мов сатана йому дикту?, Сам чорт залiз в його кабак.
57 Од злости Турн осатанiвши, Велiв багаття розводить, I вiйсько к берегу привiвши, Казав троянський флот спалить. Всi принялися за роботу; (На зле? всякий ма охоту), Огнi помчалися к водам. Хто жар, хто губку з сiрниками, Хто з головней, хто з фiтилями Погибель мчали кораблям.
58 Розжеврiлось i закурилось, Блакитне полом'я взвилось; Од диму сонце закаптилось, Курище к небу донеслось. Боги в Олимпi стали чхати; Турн ?м iзволив тимфи дати, Богинь напав вiд чаду дур; Дим очi ?в, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози; Зевес сам був, мов винокур.
59Венеру ж за душу щипало, Що с флотом поступили так; Од жалю серце замирало, Що сяде син на мiль як рак. В жалю в слiзах i в гiркiм смутку Богиня сiла в просту будку, На передку сiв Купидон; Кобила ?х везе кривая, Цибелла де жила старая, Щоб сiй язi оддать поклон.
60 Цибелла, знають во всiх школах, Що матiр'ю була богiв; Iзмолоду була не промах, Коли ж як стала без зубiв, То тiлько на печi сидiла, З кулешиком лемiшку ?ла I не мiшалася в дiла. Зевес ?й оддавав повагу I посилав од столу брагу, Яку Юнона лиш пила.
61 Венера часто докучала Зевесу самою бридней, За те в немилость i попала, Що нiльзя показать очей. Прийшла Цибеллу умоляти I мусила ?й обiщати Купити збитню за алтин, Щоб тiлько Зевса умолила, Вступиться за троян просила, Щоб флота не лишився син.
62 Цибелла же була ласуха, Для збитню рада хоть на все; До того ж страшна говоруха, О всякiй всячинi несе. Стягли ?? насилу з печi, Взяв Купидон к собi на плечi, В будинки к Зевсу i понiс. Зевес, свою уздрiвши неню, Убгав ввесь оселедець в жменю, Насупив брови, зморщив нiс.
63 Цибелла перше закректала, А послi кашлять начала, Потiм у пелену смаркала I дух п'ять раз перевела: "Сатурнович, змилосердися, За рiдную свою вступися! - К Зевесу шокала стара. - Безсмертних смертнi не вважають I тiлько що не б'ють, а лають; Осрамлена моя гора!
64 Мою ти зна?ш гору Iду I лiс, де з капищем олтар; За них несу таку обиду, Якой не терпить твiй свинар На зруб я продала троянцям, Тво?м молельщикам, пiдданцям, Дубкiв i сосен стро?ть флот. Тво? уста судьбам велiли, Були щоб iдськi брусся цiлi, Нетлiннi? од рода в род.
65 Зиркни ж тепер на тибрськi води, Дивись, як кораблi горять! - ?х палять Турновi уроди, Тебе i всiх нас кобенять. Спусти ?м - то таке закоють I власть твою собi присвоють, I всiм дадуть нам киселя; Сплюндрують лiс, розриють Iду; Мене ж, стару, уб'ють, мов гниду, Тебе прогонять вiдсiля".
66 "Та не турбуйтесь, панiматко! -
Зевес з досадою сказав. - Провчу я всiх - i буде гладко; Анахтем вiчний - Турн пропав!" Зиркнув, мигнув, махнув рукою Над Тибром, чудною рiкою, Всi врозтич кораблi пiшли; Як гуси, в воду поринали, Iз кораблiв - сирени стали I разнi пiснi пiдняли.
67 Рутульське вiйсько i союзне Дрижало од таких чудес; Злякалось плем'я все окружне, Мезап дав драла i Галес. Пороснули i рутуляни, Як од дощу в шатер цигани, А тiлько Турн один оставсь. Утiкачiв щоб переняти, Щоб чудо ?м розтолковати, По всiх усюдах сам совавсь.
68 "Реб'ятушки! - кричав, - постiйте! Се ж ласка божая для нас; Одкиньте страх i не робiйте, Прийшлось сказать Енею: пас. Чого огнем ми не спалили, То боги все те потопили, Тепер троянцi в западнi. Живцем в землi ?х загромадим, Разком на той свiт одпровадим, Богiв се воля! вiрте мнi".
69 Великi? у страха очi, Вся рать неслась, хто швидше змiг. Назад вертатись не охочi, Всi бiгли, аж не чули нiг. Оставшись, Турн один маячив, Нiкого вкруг себе не бачив, Стьогнув зикратого хлистом; I шапку на очi насунув, Во всi лопатки в лагер дунув, Що коник аж вертiв хвостом.
70 Троянцi iз-за стiн дивились, Пан Турн як з вiйськом тягу дав; Перевертням морським чудились, На добре всяк те толковав. Но Турновi не довiряли; Троянцi правило се знали: В вiйнi з врагами не плошай; Хто утiка - не все женися; Хто мов i трусить - стережися; Скиксу?ш раз - тогдi прощай!
71 Для ночi вдво? калавури _На_ всiх поставили баштах, Лихтарнi вiшали на шнури, Ходили рунди по валах. В обозi Турна тихо стало, I тiлько-тiлько що блищало Од слабих, блiдних огонькiв. Враги троянськi почивали, Од трусiв вилазки не ждали; Оставмо ж сих хропти сонькiв.
_72_ У главной башти на сторожi Стояли Еврiал i Низ; Хоть молодi були, та гожi I крiпкi, храбрi, як харциз. В них кров текла хоть не троянська, Якась чужая - бусурманська, Та в службi вiрнi козаки. Для бою ?х спiткав прасунок. Пiшли к Енею на вербунок; Були ж обидва земляки.
73 "А що, як викравшись помалу, Забратися в рутульський стан? - Шептав Низ в ухо Еврiалу. - То кашi наварили б там; Тепер вони сплять з перепою, Не дригне нi один ногою, Хоть всiм ?м горла перерiж. Я думаю туди пуститься, Перед Ене?м заслужиться I сотню посадить на нiж".
74 "Як? сам? мене оставиш? -
Спитався Низа Еврiал. - Нi! перше ти мене удавиш, Щоб я од земляка одстав. Вiд тебе не одстану зроду, З тобою рад в огонь i в воду, На сто смертей пiду з тобой. Мiй батько був сердюк опрiчний, Мовляв (нехай покой му вiчний); Умри на полi як герой".
75 "Пожди i пальцем в лоб торкнися,- Товарищевi Низ сказав,- Не все вперед- назад дивися, Ти з лицарства глузд потеряв. У тебе мати ?сть старая, Без сил i в бiдности слабая, То i повинен жить для ней, Одна оставшись без приюту, Яку потерпить муку люту, Таскавшись мiж чужих людей!
76 От я, так чисто сиротина, Росту, як при шляху горох; Без ненi, без отця дитина, Еней - отець, а неня - бог. Iду хоть за чужу отчизну, Не жаль нiкому, хоть iзслизну, А пам'ять вiчну заслужу. Тебе ж до жизни рiдна в'яже, Уб'ють тебе, вона в грiб ляже; Живи для не?, я прошу".
77 "Розумно, Низ, ти розсужда?ш, А о повинности мовчиш, Которую сам добре зна?ш, Менi ж зовсiм другу твердиш. Де обще? добро в упадку, Забудь отця, забудь i матку, Лети повинность iсправлять; Як ми Енею присягали, Для його служби жизнь оддали, Тепер не вiльна в жизнi мать".
78 "Iноси!" - Низ сказав, обнявшись Со Еврiалом-земляком, I, за руки любенько взявшись, До ратушi пiшли тишком. Iул сидiв тут з старшиною, Змовлялись, завтра як до бою Достанеться ?м приступать. Як ось ввiйшли два парубiйки, У брам змiнившися од стiйки, I Низ громадi став казать:
79 "Був на часах я з Еврiалом, Ми пильновали супостат, Вони тепер всi сплять повалом, Уже огнi ?х не горять. Дорожку знаю я окромну, В нiчну добу, в годину сонну, Прокрастись можна поуз стан I донести пану Енею, Як Турн злий з челяддю сво?ю На нас налазить, мов шайтан.
80 Коли зволя?тесь - велiте Нам з Еврiалом попитать, Чкурнем i поки сонце зiйде, Енея мусим повидать". "Яка ж одвага в смутне врем'я! Так не пропало наше плем'я?" - Троянцi всi тут заревли; Одважних стали обнiмати, ?м дяковать i цiловати, I красовулю пiднесли.
81 Iул, Ене?в як наслiдник, Похвальну рацiю сказав; I свiй палаш що звавсь побiдник, До боку Низа прив'язав. Для милого же Еврiала Не пожалiв того кинжала, Що батько у Дидони вкрав. I посулив за ?х услугу Землi овець i дать по плугу, В чиновнi вивесть обiщав.
82 Сей Еврiал був молоденький, Так годiв з дев'ятнадцять мав, Де усу буть, пушок м'якенький Бiленьку шкуру пробивав; Та був одвага i завзятий, Силач, козак лицарковатий, Но пред Iулом прослезивсь. Бо з матiр'ю вiн розставався, Iшов на смерть i не прощався; Козак природi покоривсь.
83 "Iул Ене?вич, не дайте Паньматцi вмерти од нужди, ?й будьте сином, помагайте I заступайте вiд вражди, Од бiд, напраснини, нападку; Ви сами мали панiматку, То в серцi ма?те i жаль; Я вам старую поручаю, За вас охотно умираю", - Так мовив чулий Еврiал.
84 "Не бiйся, добрий Еврiале, -
Iул йому сей дав одвiт, - Ти служиш нам не за пропале, На смерть несеш за нас живiт. Тво?м буть братом не стижуся I неню заступать кленуся, Тебе собою заплачу: Пайок, одежу i кватиру, Пшона, муки, я?ць i сиру По смерть в довольствi назначу".
85 I так, одважна наша пара Пустилася в рутульський стан. На те i мiсяць вкрила хмара, I поле вкрив густий туман. Було се саме опiвночi; Рутульцi спали скiлько мочi, Сивуха сну ?м пiддала; Роздiгшися, порозкладались, В безпечности не сподiвались Нi од кого нiяка зла.
86 I часови?, на мушкетах Поклавшись, спали на заказ; Хропли всi п'янi на пiкетах, Тут ?х застав послiднiй час! Переднюю побивши стражу, Полiзли в стан варити кашу; Низ тут товаришу сказав: "Приляж к землi ти для пiдслуху, А я задам рутульцям духу, Гляди, щоб нас хто не спiткав".
87 Сказавши, першому Раменту Головку буйную одтяв, Ну дав зробить i тестаменту, К чортам його навiк послав. Сей на руках знав ворожити, Кому знав скiлько вiку жити, Та не собi вiн був пророк. Другим ми часто пророку?м, Як знахурi, чуже толку?м, Собi ж шука?м циганок.
88 А послi Ремових вiн во?в По одному всiх подушив; I блюдолизiв, ложкомо?в Впрах, вдребезги перемiзжив. Намацавши ж самого Рема, Потиснув, мов Хому Я рема, Що й очi вискочили преч; Вхвативсь за бороду кудлату I злому Тро? супостату Макiтру оддiлив од плеч.
89 Вблизi тут був намет Серрана, На сього Низ i наскакав; Вiн тiлько що роздiгсь з каптана I смачно по вечерi спав. Низ шаблею мазнув по пупу, Зад з головою сплющив вкупу, Що iз Серрана вийшов рак; Бо голова мiж нiг вплелася, А задня вгору пiднялася; Умер фигурно неборак!
90 I Еврiал, як Низ возився, То не гулявши простояв; Вiн также к сонним докосився, Врагiв на той свiт одправляв. Колов i рiзав без розбору, I як нiхто не мав з ним спору, То поравсь, мов в кошарi вовк; I виборних, i пiдпомощних, I простих, i старших вельможних, Хто нi попавсь, того i товк.
91 Попався Ретус Еврiалу, Сей не зовсiм iще заснув; При?хавши од Турна з балу, Пальонки дома ковтонув, I тiлько-тiлько забувався, Як Еврiал к йому пiдкрався I просто в рот кинжал уткнув, I приколов його, як квiтку, Що баби колють на намiтку, Тут Ретус душу iзригнув.
92 Наш Еврiал остервенився, Забув, що на часок зайшов; В намет к Мезапу був пустився, Там може б смерть собi найшов; Но повстрiчався з другом Низом, З запальчивим, як сам, харцизом, Сей Еврiала удержав. "Покиньмо кров врагам пускати, Пора нам вiдсiль уплiтати", - Низ Еврiаловi сказав.
93 Як вовк овець смиренних душить, Коли в кошару завiта, Курчатам тхiр головки сушить, Без крику мiзок висмокта. Як, добре врем'я угодивши I сiркою хлiв накуривши, Без крику крадуть слимаки Гусей, курей, качок, iндикiв У гевалiв i амаликiв, Що роблять часто i дяки.
94 Так нашi смiли? вояки Тут мовча проливали кров; Од ней краснiлися, мов раки, За честь i к князю за любов. Любов к отчизнi де геро?ть, Там сила вража не усто?ть, Там грудь сильнiйша од гармат, Там жизнь - алтин, а смерть - копiйка, Там лицар - всякий парубiйка, Козак там чортовi не брат.
95 Так порався Низ з Еврiалом, Дали рутульцям накарпас; Земля взялась од кровi калом, Поляк пiднявся б по с а м п а с. Но нашi по кровi бродили, Мов на торгу музик водили, I убирались на простор: Щоб швидче поспiшить к Енею Похвастать храбростю сво?ю I Турнiв розказать задор.
96 Уже iз лагеря щасливо Убрались нашi смiльчаки; Радiло серце не трусливо, Жвяхтiли мокрi личаки, Iз хмари мiсяць показався, I од землi туман пiднявся, Все вiщовало добрий путь. Як ось Волсент гульк iз долини З полком латинсько? дружини. Бiда! як нашим увильнуть?
97 Дали якраз до лiсу тягу, Бистрiше бiгли од хортiв; Спасались бiднi на одвагу Вiд супостатiв, ворогiв. Так пара горличок невинних Летять спастись в лiсах обширних Од злого кiбчика когтей. На зло, назначено судьбою, Слiдитиме скрiзь за тобою, Не утечеш за сто морей.
98 Латинцi до лiсу слiдили Одважних наших розбишак I часовими окружили, Що з лiсу не шмигнеш нiяк; А часть, розсипавшись по лiсу, Пiймали одного зарiзу, То Еврiала-молодця. Тогдi Низ на вербу збирався, Як Еврiал врагам попався, Мов мiж вовкiв плоха вiвця.
99 Низ - глядь, i бачить Еврiала, Що тiшаться ним вороги; Важка печаль на серце пала, Кричить к Зевесу: "Помоги!" Коп'? булатне направля?, В латинцiв просто посила?, Сульмону серце пробива; Як снiп, на землю повалився, Не вспiв i охнуть, а скривився, В послiднiй раз Сульмон зiва.
100 Вслiд за коп'?м стрiлу пуска? I просто Таговi в висок; Душа iз тiла вилiта?, На жовтий пада труп пiсок. Волсент утратив во?в пару, Кленеть невидимую кару I в ярости, як вiл, реве: "За кров Сульмонову i Тага Умреш, проклята упиряга, За ними вслiд пошлю тебе".
101 I замахнувсь на Еврiала, Щоб знять головку палашем; Тут храбрiсть Низова пропала, I серце стало кулiшем. Бiжить, летить, кричить щосили: "Пеккатум робиш, фратер милий, Невинному морс зада?ш: Я стультус, лятро, розбишака, Неквiссiмус i гайдамака; Постiй! невинную кров лл?ш".
102 Но замахнувшись, не вдержався, Волсент головку одчесав: Головка, мов кавун качався, Язик невнятно белькотав. Уста коральнi посинiли, Рум'янi щоки поблiднiли, I бiлий цвiт в лицi пожовк; Закрилися i яснi очi, Покрились тьмою вiчной ночi, Навiки милий глас умовк.
103 Уздрiвши Низ труп Еврiала, Од ярости осатанiв; Всiх злостей випустивши жала, К Волсенту просто полетiв, Як блискавка проходить тучу, Вiн так пробiг врагiв мiж кучу I до Волсента докосивсь: Схватив його за чуб рукою, Меч в серце засадив другою, Волсент i духу тут пустивсь.
104 Як iскра, порох запаливши, Сама з ним вкупi пропада; Так Низ, Волсентiя убивши, I сам лишився живота; Бо всi на його i напали, На смерть звертiли i зiм'яли I голову зняли з плечей. Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славни? услуги На вiчность пам'яти сво?й.
105 Латинцi зараз iзробили Абияк мари iз дрючкiв; На них Волсента положили I понесли до землякiв. А буйнi голови поклали В мiшок i теж з собой помчали, Мов пару гарних дубiвок. Но в лагерi найшли рiзницi, Лежали битих м'яс копицi, Печiнок, легкого, кишок.
106 Як тiлько що восток зардiвся, Свiтилка Фебова взiйшла; То Турн тогдi уже на?вся, Оп'ять о битвi помишляв. Велiв тривогу бить в клепало, Щоб вiйсько к бою виступало, Оддать троянцям з баришком За зроблену вночi потiху; Для бiльшого ж: з троянцiв смiху Велiв взять голови з мiшком.
107 Свого ж держася уговору, Троянцi в крiпости сидять, Забилися, мов мишi в нору, Лукаву кiшку як уздрять. Но дать отпор були готовi I до остатн?й каплi кровi Свою свободу боронить I нову Трою защищати, Рутульцям перегону дати I Турна лютость осрамить.
108 На перву рутулян попитку Троянцi так дали в одвiт, Що Турн собi розчухав литку, Од стиду скорчило живiт. Звелiв з досади, гнiву, злости, На глум пiдняти мертвi кости, На щогли голови наткнуть Нещасних Низа з Еврiалом Перед самим троянським валом, Щоб сим врагiв сво?х кольнуть.
1О9 Троянцi зараз одгадали, Чи? то голови стримлять; Од жалю сльози попускали, Таких лишившись паруб'ят. Об мертвих вiсть скрiзь пронеслася, Вся рать троянська потряслася, I душi смутку продались. Як мати вiсть таку почула, То тiлько вiчно не заснула, Бо зуби у не? стялись.
110 А одiйшовши, в груди билась, Волосся рвала з голови, Ревла, щипалася, дрочилась, Мов ум змiшався у вдови: Побiгла з криком вокруг вала I голову коли пiзнала Свого синочка Евруся, То на валу i розпласталась, Кричала, гедзилась, качалась, Кувiкала, мов порося.
111 I диким голосом завила: "О сину! свiт мо?х очей! Чи я ж тебе на те родила, Щоб згинув ти од злих людей? Щоб ти мене - стару, слабую, Завiвши в землю сю чужую, На вiчний вiк осиротив. Моя ти радiсть i одрада, Моя заслона i ограда; Мене од всiх ти боронив.
112 Тепер до кого прихилюся, Хто злую долю облегчить? Куди в бiдi я притулюся? Слабу нiхто не приглядить! Тепер прощайте всi поклони, Що получала во днi они Од вдов, дiвчат i молодиць; За дивнi брови соболинi, За очi яснi соколинi, Що здатний був до вечерниць.
113 Коли б менi твiй труп достати I тiло бiле? обмить, I з похороном поховати, До ями з миром проводить. О боги! як ви допустили, Щоб i одинчика убили I настромили на вiху Його козацькую головку; Десь свiт вертиться сей без толку, Що тут дають i добрим тьху.
114 А ви, що Евруся згубили, Щоб ваш пропав собачий рiд! Щоб вашi ж дiти вас побили, Щоб з потрухом погиб ваш плiд! Ох! Чом не звiр я, чом не львиця? Чом не скажена я вовчиця? Щоб мнi рутульцiв розiдрать; Щоб серце вирвать з требухою, Умазать морду ?х мазкою; Щоб маслаки ?х посмоктать".
115 Сей галас i репетовання Троян всiх в смуток привело; Плаксиве? з синком прощання У всiх з очей слiзки тягло. Асканiй бiльше всiх тут хлипав I губи так собi задрипав, Що мов на його сап напав. К старiй з поклоном пiдступивши, На оберемок ухвативши, В землянку з валу потаскав.
116 А тут кричать та в труби сурмлять, Свистять в свистiлки, дмуть в роги, Квилять, брат брата в батька луплять; В наскок яряться вороги. Тут ржання кiнське з тупотнею, Там разний гомiн з стукотнею, Скрiзь клопiт, халепа, сто лих! Так в мiднi клекотить гарячiй, Так в кабацi кричить пiддячий, Як кажуть, хоть винось святих.
117 Гей, музо, панночко цнотлива, Ходи до мене погостить! Будь ласкава, будь не спесива, Дай помiч мнi стишок зложить! Дай помiч битву описати I про вiйну так розказати, Мов твiй язик би говорив. Ти, кажуть, дiвка не бриклива, Але од старости сварлива; Прости! я, може, досадив.
118 I в самiй речi проступився -
Старою дiвчину назвав, Нiхто з якою не любився, Нi женихавсь, нi жартовав. Ох, скiлько муз таких на свiтi! Во всякiм городi, в повiтi! Укрили б зверху вниз Парнас. Я музу кличу не такую: Веселу, гарну, молодую; Старих нехай брика Пегас.
119 Рутульцi дралися на стiни, Карабкалися, як жуки. Турн з ярости дрижав i пiнив, Кричить: "Дружненько, козаки!" В свою троянцi также чергу В одбо? поралися зверху, Рутульцiв плющили, як мух. Пускали колоддя, камiння, I враже так товкли насiння, Що у рутульцiв хляв i дух.
120 Турн, бачивши троян роботу, Як рать рутульськую трощать, Як б'ють ?х, не жалiя поту, Рутульцi, мов в'юни, пищать; Велiв вести зо всiх олiйниць, Де тiлько ?сть, iз воскобiйниць, Як можна швидче тарани. Якраз i тарани вродились, I воскобiйники явились, Примчались духом сатани.
121 Приставив тарани до брами, В ворота зачали гатить; Одвiрки затряслись, мов рами, I снасть од бою вся трiщить. Турн сили вдво? приклада?, I тарани сам направля?, I браму рушити велить. Упала!.. Стуком оглушила, Троян багацько подушила, Турн в крiпость впертись норовить.
122 Бiда троянцям! Що робити? А муза каже: "Не жахайсь, Не хист ?х Турну побiдити, В чужую казку не мiшайсь". Троянцi нап'яли всi жили Та вмиг пролом i заложили, I груддю стали боронить; Рутульцi бiсом увивались, Но на пролом не насовались, А Турн не знав, i що робить.
123 Троянець Геленор одважний I, як буряк, червоний Лик, Горлань, верлань, кулачник страшний I щирий кундель-степовик.. Сим двом бездiлля - всяке горе, Здавалось по колiна море, Потiха ж - голови зривать. Давно ?м в головi ро?лось I, мов на поступки, хотiлось Рутульцям перегону дать.
124 Так Геленор з червоним Ликом, Роздiгшися до сорочок, Мiж вештанням, содомом, криком, Пробралися подуть тичок. Рутульцiв добре тасовали I од рутульцiв получали Квитанцiю в сво?х долгах. Лик тiлько тим i одличився, Що як до Турна примостився, То з'?здив добре по зубах.
125 Но Турн i сам був розбишака I Лика сплющив в один мах; Iз носа бризнула кабака, У Турна околiв в ногах. А также пану Геленору Смертельного дали затьору, I сей без духу тут оставсь. Рутульцiв се возвеселило I так ?х серце ободрило, Що i негiдний скрiзь совавсь.
126 Натиснули i напустились, Рутульцi кинулись на вал; Троянцi, як чорти, озлились, Рутульцiв били наповал. Трiщали костi, ребра, боки, Летiли зуби, пухли щоки, З носiв i уст юшила кров: Хто рачки лiз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався, Хто бив, хто рiзав, хто колов.
127 Завзятость всiх опановала, Тут всякий пiнив i яривсь; Тут лютость всiми управляла I всякий до надсаду бивсь. Лигар ударом макогона Дух випустив iз Емфiона, I сам навiки зуби стяв. Лутецiй б'?ть Iлiонея, Циней Арефа, сей Цинея, Один другого тасовав.
128 Ремул рутульсько? породи, Троюродний був Турну сват, Хвастун i дурень од природи, Що нi робив, то все не в лад; I тут начав щосил кричати, Троянцiв лаять, укоряти, Себе i Турна величать: "Ага! прокляти? поганцi, Недогарки троянськi, ланцi! Тепер прийшлось вам погибать.
129 Ми вас одучим, супостати, Морити вдов, дурить дiвок; Чужi? землi однiмати I шкодити чужий садок. Давайте вашого гульвiсу, Я вмиг його одправлю к бiсу, I вас подавимо, як мух: Чого прийшли ви, голодрабцi? Лигать латинськi? потапцi? Пождiть - ваш витiсним ми дух!"
130 Iул Ене?вич, дочувшись До безтолкових сих рiчей, Як шкурка на огнi надувшись, Злость запалала iз очей, Вхопив камiнчик - прицiлився, Зажмурив око - приложився I Ремула по лобу хвись! Хвастун бездушний повалився, Iул сердешно взвеселився, А у троян дух ожививсь.
131 Пiшли кулачнi накарпаси, В виски i в зуби стусани; Полiзли тельбухи, ковбаси, Всi пiнили, як кабани. Всi роз'ярились через мiру; По-сербськи величали вiру; Хто чим попав, то тим локшив. Пiднявся писк, стогнання, охи, Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив.
132 Служили у троян два брати, Iз них був всякий Голiаф; Широкоплечий i мордатий, I по вiвцi цiлком глитав. Один дражнився Битiасом Iз Кочубейським вiн Тарасом Коли б заввишки не рiвнявсь; Другий же брат Пандаром звався I вищий од верстви здавався; Та в'ялий, мов верблюд, тинявсь.
133 Два брати, грiзнi iсполини, В бою стояли у ворот, Дрючки держали з берестини I боронили в крiпость вход. Вони к землi поприсiдали, Троянцi ж в город одступали, К собi манили рутулян. Рутульцi зрять - навстяж ворота, Прожогом в крiпость вся пiхота Спiшить насiсти на троян.
134 Но хто лиш в город показався, Того в я?шню i поб'ють; Битiас з братом управлявся, Безщадно кров рутульську ллють. Рутульцi з криком в город пруться, Як од серпа колосся жнуться. Як над пашней хурчать цiпи, Так iсполинськi? дрючини Мозчили голови i спини, I всiх молотять, мов снопи.
135 Побачив Турн таку проруху, Од злости ввесь осатанiв; Здригнувсь, мов випив чепуруху, К сво?м на помiч полетiв. Як тiлько в крiпость протаскався, Тузити зараз i принявся, Хто тiлько пiд руку попавсь: Убив вiн з Афiдном Мерона I зо всього побiг розгона, Де Битiас в кровi купавсь.
136 3 наскоку трiснув булавою По в'язах, великан упав; Об землю вдаривсь головою I крiпость всю поколихав. Реветь i душу iспуска?ть I воздух грiмом наполня?ть; На всiх напав великий страх! Не спас нi рост, нi сила многа, Пропав Битiас, мов стонога; I iсполин ?сть черв i прах.
137 Пандар погибель бачив брата, Злякався, звомпив, замiшавсь I од рутульська стратилата Якмога швидче убиравсь. Промiж оселею хилявся, Тини переступав, ховався, I щоб од Турна увильнуть, Ворота зачинив у брами I завалив ?х колоддями, Хотiв од бою оддохнуть.
138 Но як же сильно удивився, Як Турна в крiпости уздрiв; Тогдi iз нужди прибодрився I злостию ввесь закипiв. "Ага! ти, шибеник, попався, Без зву к нам в гостi нав'язався, - Пандар до Турна закричав. - Пожди, от зараз почастую, Iз тебе виб'ю душу злую, До сього часу храбровав!"
139 "Ану прилiзь, - Турн одвiча?, -
Келебердянськая верства! Як б'ю я - брат твiй те? зна?, Ходи, тобi вкручу хвоста". Тут Пандар камiнь пiднiма? I в Турна зо всiх жил пуска?, Нирнув би Турн навiки в ад! Но де Юнона нi взялася I перед Турном розп'ялася, Попав богиню камнем в лад.
140 Незриму чу? Турн заслону, Бодриться, скачеть на врага, На помiч призива Юнону, Пандара по лобу стьога, I вовся з нiг його зшиба?, До мiзку череп розбива?; Пропав i другий великан! Така потеря устрашила I серце бодре? смутила У самих храбрiйших троян.
141 Удачею Турн ободрився, По всiх усюдах смерть носив; Як кнур свирiпий, роз'ярився I без пощади всiх косив. Розсiк надво? Фiлариса, В я?шню розтоптав Галиса, Крифею голову одтяв; Щолкав в виски, штурхав пiд боки I сами? кулачнi доки Ховались, хто куди попав.
142 Троянцi зле? умишляють, Щоб преч iз крiпостi втiкать; Сво? лахмiття забирають, Куди удасться тягу дать. Но ?х обозний генеральний Над всiми остававсь начальний, Серест вельможний обiзвавсь: "Куди? - вам сорома нема?! Хто чув? Троянець утiка?! Чого наш славний рiд доживсь!
143 Один паливода яру?, А вас тут стiлько, бо?тесь; В господi вашiй вереду? Рутульський шолудивий пес! Що скаже свiт про нас, трояне? Що ми шатерники-цигане, Що ми трусливiйшi жидiв. А князь наш бiдний що помислить? Адже ж за во?нiв нас числить, За внукiв славнiйших дiдiв.
144 Зберiться, Турна окружiте, Не сто раз можна умирать; Гуртом, гуртом його напрiте, Од вас вiн мусить пропадать". Агу! Троянцi схаменулись, Та всi до Турна i сунулись; Пан Турн тут на слизьку попав! Виляв, хитрив i увивався, I тiлько к Тибру що добрався, То в воду стриб - пустився вплав.
ЧАСТИНА ШОСТА
1 Зевес моргнув, як крiль усами, Олимп, мов листик, затрусивсь; Мигнула блискавка з громами, Олимпський потрух взворушивсь. Боги, богинi i пiвбоги, Простоволосi, босоногi, Бiжать в олимпську карвасар. Юпiтер, гнiвом розпалений, Влетiв до них, мов навiжений, I крикнув, як на гончих псар:
2 "Чи довго будете казитись I стид Олимповi робить? Щодень промiж себе сваритись I смертних з смертними травить? Поступки вашi всi не божi; Ви на сутяжникiв похожi I ради мордовать людей; Я вас iз неба поспихаю I до того вас укараю, Що пасти будете свиней.
3 А вам, олимпськi зубоскалки, Моргухи, дзиги, фиглярки, Березово? дам припарки, Що довго буде вам втямки. Ох, ви на смертних дуже ласi! Як грек на нiжинськi ковбаси, Все лихо на землi од вас. Чрез вашi зводнi, женихання Не маю я ушановання; Я намочу вас в шевський квас.
4 Або оддам вас на роботу, Запру в смирительних домах, Там виженуть iз вас охоту Содомить на землi в людях. Або я лучшу кару знаю, Ось як богинь я укараю: Пошлю вас в Запорiзьку Сiч; Там ваших каверз не вважають Жiнок там на тютюн мiняють, Вдень п'янi сплять, а крадуть внiч.
5 Не ви народ мiй сотворили, Не хист создать вам черв'яка; Нащо ж людей ви роздрочили? Вам нужда до чужих яка?.. Божусь мо?ю бородою I Гебиною пеленою, Що тих богiв лишу чинiв, Якi тепер в вiйну вплетуться; Нехай Еней i Турн скубуться, А ви глядiть сво?х чубiв".
6 Венера молодиця смiла, Бо все з во?нними жила, I бите з ними м'ясо ?ла, I по трахтирах пуншт пила; Частенько на соломi спала, В шинелi сiрiй щеголяла, Походом на вiзку тряслась; Манишки офiцерськi прала, З стрючком горiлку продавала I мерзла внiч, а вдень пеклась.
7 Венера по-драгунськи - смiло К Зевесу в витяжку iде, Начавши говорити дiло, Очей з Зевеса не зведе: "О тату сильний, величавий! Ти всякий помисл зриш лукавий, Тебе нiхто не проведе; Ти оком землю назира?ш, Другим за нами пригляда?ш, Ти зна?ш, що, i як, i де.
8 Ти зна?ш, для чого троянцiв Злим грекам допустив побить; Енея з пригорщею ланцiв Велiв судьбам не потопить; Ти зна?ш лучше всiх причину, Чого Еней приплив к Латину I бiля Тибра поселивсь? Ти ж словом що опредiля?ш, Того вовiк не одмiня?ш; Вiдкiль же Турн тут притуливсь?
9 I що таке? Турн за свято, Що не вважа? i тебе? Фригiйське плем'я не проклято, Що всякий ?ретик скубе; Тво? закони б iсполнялись, Коли б олимпськi не мiшались I не стравляли би людей. Тво?х приказiв не вважають, Нарошно Турну помагають; Бо, бач, Венерин син Еней.
10 Троянцiв бiдних i Енея Хто не хотiв, той не пужав; Терпiли гiрше Прометея, На люльку що огню украв. Нептун з Еолом з перепросу Дали такого перечосу, Що й досi зашпори щемлять. Другi? ж боги... що казати? Дiла ?х лучше мусиш знати, Енея тiлько не з'?дять.
11 О Зевс! О батечку мiй рiдний! Огляньсь на плач дочки сво?й; Спаси народ фригiйський бiдний, Вiн дiло ?сть руки тво?й. Як ма?ш ти кого карати, Карай мене, - карай! я мати, Я все стерплю ради дiтей! Услиш Венеру многогрiшну! Скажи мнi рiч твою утiшну: Щоб жив Iул, щоб жив Еней!"
12 "Мовчать! Прескверна пащекухо! Юнона злобна порощить. - Фiндюрко, ящiрко, брехухо! Як дам! очiпок iзлетить; Ти смi?ш, кошеня мерзенне, Зевесу доносить на мене, Щоб тим нас привести в розлад; За кого ти мене прийма?ш? Хiба ж ти, сучище, не зна?ш, Що Зевс мiй чоловiк i брат?
13 Тобi, Зевес, скажи, не стидно, Що пред тобою дрянь i прах Базiка о богах обидно, Мудру? о тво?х дiлах?.. Який ти свiта повелитель I наш олимпський предводитель, Коли проти фiндюрки пас?.. Всесвiтня волоцюга, мерзька, Нiкчемна зводниця цитерська, Для тебе лучшая од нас.
14 А з Марсом чи давно пiймавши, Вулкан ?й пелену вiдтяв; Рiзками добре одiдравши, Як сучку, в ретязку держав. Но ти того буцiм не зна?ш, Як чесную ?? прийма?ш I все робить для не? рад. Вона i Трою розорила, Вона Дидону погубила; Но все iде для не? в лад.
15 Де ся пiдтiпанка вмiшалась, То верб'я золоте росло; Земля б щасливою назвалась, Коли б таке пропало зло. Чрез не? вся латинь возстала I на троян ?? напала, I Турн зробивсь Енею враг. Не можна бiд всiх iзлiчити, Яких успiла наробити На небi, на землi, в водах.
16 Тепер же на мене зверта?, Сама набро?вши бiди; I так Зевеса умоля?, Мов тiлько вилiзла з води. Невиннича?ть, мов Сусанна; Незаймана нiколи панна, Що в хуторi зжила ввесь вiк. Не дiждеш з бабкою сво?ю - Я докажу твому Енею... Богиня я! - вiн чоловiк".
17 Венера лайки не стерпiла, Юнону стала кобенить; I перепалка закипiла, Одна одну хотiла бить. Богинi в гнiвi также баби I также на утори слаби, З досади часом i брехнуть; I, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять I рiд ввесь з потрухом кленуть.
18 "Та цитьте, чортовi сороки! -
Юпитер грiзно закричав. - Обом вам обiб'ю я щоки; Щоб вас, бублейниць, враг побрав! Не буду вас карать громами; По п'ятах виб'ю чубуками, Олимп заставлю вимiтать; Я вас умiю усмирити, Заставлю чесно в свiтi жити I зараз дам себе вам знать.
19 Занишкнiть, уха наставляйте I слухайте, що я скажу; Мовчiть! роти пороззявляйте, Хто писне - морду розмiжжу. Промiж латинцiв i троянцiв I всяких Турнових поганцiв Не сикайся нiхто в вiйну; Нiхто нiяк не помагайте, Князькiв ?х также не займайте, Побачим, здасться хто кому".
20 Замовк Зевес, моргнув бровами I боги врозтiч всi пiшли, I я прощаюсь з небесами, Пора спуститись до землi I стать на Шведськую могилу, Щоб озирнуть во?нну силу I битву вiрно описать; Купив би музi на охвоту, Щоб кончить помогла роботу, Бо нiгде рифм уже достать.
21 Турн осушивсь пiсля купання I ганусною пiдкрепивсь, З намету ви?хав зарання, На крiпость сентябрьом дививсь. Трубить в рiжок! - оп'ять тривога! Кричать, бiжать, спiшать якмога; Великая настала сiч! Троянцi дуже славно бились, Рутульцi трохи поживились, Насилу розвела ?х нiч.
22 В сю нiч Еней уже зближався До городка, що Турн облiг; З Паллантом в човнi частувався, По?в всю старшину, як мiг. В розказах чванився дiлами, Як храбровав з людьми, з богами, Як без розбору всiх тузив. Паллант i сам був зла брехачка, Язик його тож не клесачка, В брехнi Енею не вступив.
23 Ану, старая цар-дiвице, Сiдая музо, схаменись! Прокашляйсь, без зубiв сестрице, До мене ближче прихились! Кажи: якi? там прасунки В Ене?вi пiшли вербунки, Щоб проти Турна воювать. Ти, музо, кажуть всi, письменна, В Полтавськiй школi наученна, Всiх мусиш поiменно знать.
24 Читайте ж, муза що бормоче: Що там з Ене?м плив Массик, Лiнтяй, ледащо неробоче, А сильний i товстий, мов бик. Там правив каюком Тигренко, Iз Стехiвки то шинкаренко, I вiз з собою сто яриг. Близ сих плили дуби Аванта, Вiн був страшнiйший од сержанта; Бо всiх за все по спинi стриг.
25 Поодаль плив байдак Астура, Сей лежнем в винницях служив; На нiм була свиняча шкура, Котору вiн як плащ носив. За ним Азиллас плив на барцi, Се родич нашiй паламарцi, - Недавно з кошельком ходив; Но, бач, безокая фортуна Зробила паном iз чупруна. Таких немало бачим див!
26 А то на легкому дубочку, Що роззолочений ввесь впрах, Сидить, розхриставши сорочку, З турецьким чубуком в зубах? То Цинарис, цехмистр картьожний, Фигляр, обманщик, плут безбожний, З собой всiх шахра?в веде; Коли, бач, Турна не здолiють, То картами уже подiють, Що мiж старцi Турн попаде.
27 А то сидить в брилi, в кере? З товстою книжкою в руках, I всiм, бач, гонить ахине?, I спорить о сво?х правах. То родом з Глухова юриста, Вiн ма? чин канцеляриста I ?сть добродiй Купавон. Щоб значкового дослужиться I на вiйнi чим поживиться, Вступив в Ене?в легiон.
28 А то беззубий, говорливий, Сухий, невiрний, як шкелет, I лисий, i брехун сварливий? То вихрест iз жидiв Авлет. Недавно на другiй женився, Та, бач, в рахунку помилився, Iз жару в полом'я попав; Щоб од яги як одв'язатись, То мусив в вiйсько записатись I за шпигона на год став.
29 Iще там ?сть до пiвдесятка, Но дрiб'язок i гольтiпа; В таких не буде недостатка, Хоть в день ?х згине i копа. А скiлько ж всiх? - того не знаю, Хоть муза я - не одгадаю, По пальцям тож не розлiчу; Бiгме! на щотах не училась, Над карбiжем тож не трудилась, Я що було, те лепечу.
30 Уже Волосожар пiднявся, Вiз на небi вниз повертавсь, I дехто спати укладався, А хто пiд буркой витягавсь. Онучi инчi полоскали, Другi? лежа розмовляли, А хто прудився у кабиць. Старшi, пiдпивши, розiйшлися I дома за люльки взялися, Лежали боком, навзнич, ниць.
31 Еней один не роздягався, Еней один за всiх не спав; Вiн думав, мислив, умудрявся (Бо сам за всiх i одвiчав), Як Турна-ворога побити, Царя Латина ускромнити I успоко?ти народ. В сiй думцi смутно похожая I мислю богзна-де лiтая, Пiд носом бачить коровод.
32 Нi риби то були, нi раки, А так, якби кружок дiвчат; I бовталися, як собаки, I вголос, як кiшки, нявчать. Еней здригнувсь i одступа? I "Да воскреснеть" вслух чита?, Но сим нi трохи не помiг; Тi чуда з смiхом, з реготнею Вхватились за поли з матнею, Еней аж на помiст прилiг.
33 Тогдi одна к йому сплигнула Так, мов цвiркун або блоха, До уха самого прильнула, Мов гадина яка лиха. "Чи не пiзна?ш нас, Енею? Та ми ж з персоною тво?ю Троянський ввесь возили род; Ми Iдсько? гори дубина, Липки, горiшина, соснина, З яких був зроблений твiй флот.
34 До нас було Турн докосився I байдаки всi попалив. Та Зевс, спасибi, поспiшився, Як бач, мавками поробив. Була без тебе зла година, Трохи-трохи твоя дитина Не оддала душi богам, Спiши свiй городок спасати; Ти мусиш ворогам тьху дати, Ти сам - повiр мо?м словам".
35 Сказавши, за нiс ущипнула; Еней мов трохи ободривсь; I на других хвостом махнула, Ввесь флот неначе поспiшивсь; Мавки бо стали човни пхати, Путем найлучшим направляти. I тiлько начинався свiт, Еней уздрiв свiй стан в осадi; Кричить во гнiвi i досадi, Що Турна лусне тут живiт.
36 А сам, матню прибравши в жменю, По пояс в воду з човна плиг; I кличе в помiч гарну неню I всiх олимпiвських богiв. За ним Паллант, за сим вся сволоч Стриб-стриб з човнiв, Енею в помоч I тiсно строяться на бой. "Ну, разом! - закричав, - напрiмо! I недовiркiв сокрушiмо, Рушайте, як один, шульгой".
37 Троянцi, з города уздрiвши, Що князь на помiч к ним iде, Всi кинулись, мов одурiвши, Земля од топотнi гуде. Летять i все перевертають, Як мух, рутульцiв убивають, Сам Турн сто?ть нi в сих нi в тих; Скрiзь ярим оком окида?, Енея з вiйськом уздрiва? I репету? до сво?х:
38 "Реб'ята! бийтесь, не виляйте, Настав тепер-то сiчi час! Доми, жiнок, батькiв спасайте, Спасайте, любо що для вас! Ступня не оддавайте даром, ?х костi загребем тут ралом, Або... но ми храбрiшi ?х! Олимпськi нас не одступились, Вперед! Троянцi щось смутились, Не жалуйте бокiв чужих".
39 Примiтя ж Турн гармидер в флотi, Туда всю силу волоче; Скрiзь йорза?, як чорт в болотi, I о поживi всiм товче. Постро?вши рутульцiв в лаву, Одборних молодцiв на славу, Пустився на союзних вскач. Кричить, руба?, вереду?, Не б'?ться, бач, а мов жарту?, Бо був вертлявий i силач.
40 Еней пройдисвiт i не промах, В вiйнi i взрiс i постарiв; Привiдця був во всiх содомах, Ведмедiв бачив i тхорiв. Дитина хука? на жижу; Енею ж дур невдивовижу, Видав вiн рiзних мастакiв. На Турна скоса погляда? I на рутульцiв наступа?, Пощупать ребер i бокiв.
41 Фарона першого погладив По тiм'ю гострим кладенцем I добре так його уладив, Що сей вильнув наверх денцем. Потiм Лiхаса в груди тиснув, Сей поваливсь i бiльш не писнув; За ним без голови Кiсей, Як мiх з пашнею, повалився, I Фар на те? ж нахопився, Розплющив i сього Еней.
42 Еней тут добре колобродив I всiх на чудо потрошив; Робив вiн iз людей уродiв I щиро всiх на смерть душив. Паллант був перший раз на битвi, Кричав, жидки як на молитвi, Аркадян к бою пiдтруняв, По фрунту бiгав, турбовався, Плигав, вертiвся, ухилявся, Я к огир в стадi, ярував.
43 Тут Даг, рутулець прелукавий, Пiзнав одразу новичка, Хотiв попробовать для слави, Паллантовi пiддать тичка; Но наш аркадець ухилився, Рутулець з жизнею простився, В аркадцях закипiла кров! Однi других випереджають, Врагiв, як хмиз, трощать, ламають; Така пiдданцiв ?сть любов.
44 Паллант Евандрович наскоком Якраз Гiбсона i насiв, Шпигнув в висок над правим оком, Гiбсон i дутеля iз'?в. За сим такая ж смертна кара I лютого постигла Лара. Ось Ретiй в бендюгах летить! Сього Паллант стягнув за ногу, Ударив, як пузир, об дрогу, Мазка iз трупа капотить.
45 Ось! ось! яриться, бiсом дише! Агамемноненко Галес. I бистрим бiгом все колише, Неначе в гнiвi сам Зевес; Вокруг себе все побива?, Фарет, з ним збiгшись, погиба?, Душi пустився Демоток. Ладона сплющив, як блощицю, Кричить: "Палланта-ледащицю Злигаю я в один ковток".
46 Паллант, любесенький хлопчина, Скрiпивсь, сто?ть, як твердий дуб, I жде, яка то зла личина Йому нам'яти хоче чуб. Дождавсь - i зо всього розгона Влiпив такого макогона, Що пан Галес шкереберть став. Паллант, його поволочивши, Потiм на горло наступивши, Всього ногами потоптав.
47 За сим Авента, пхнувши ззаду, Поставив раком напоказ; I тут сього ж понюхав чаду Одважний парубiйка Клавз. Хто нi сусiль, тому кабаки Давав Паллант i всi бурлаки, З Аркадi? що з ним прийшли. Побачив Турн собi зневагу, Не мед дають тут пить, а брагу, I коси на траву найшли.
48 Зробився Турн наш бiсноватим, Реве, як ранений кабан; Гаса, финтить сво?м зикратим; Що ваш против його Полкан! Простесенько к Палланту мчиться, Зубами скреготить, яриться I гамка ?сти здалека. Уже шаблюкою маха?, Коневi к ши? приляга?, Хитрить, як ловить кiт шпака.
49 Паллант, мов од хорта лисиця, Вильнув i обiруч мечем Опоясав по поясницi, Що Турн аж поморгав плечем; I вмиг, не давши схаменутись Нi головою повернутись, Стьогнув ще Турна через лоб. Но Турн байдуже, не скривився, Бо, бач, булатом ввесь обшився I був, як в шкаралупi боб.
50 Так Турн, Палланта пiдпустивши, Зо всiх сил келепом мазнув; За руси кудрi ухвативши, Безчувственна з коня стягнув; Кров з рани джерелом лилася, В устах i в носi запеклася, Надво? череп розваливсь; Як травка, скошеная в полi, Ув'яв Паллант, судеб по волi; Сердега в свiтi не наживсь!
51 Турн сильно злобною п'ятою На труп Палланта настоптав, Ремень з лядункой золотою З бездушного для себе зняв; Потiм сам на коня схватився, Над мертвим паничем глумився I так аркадянам сказав: "Аркадцi! лицаря вiзьмiте! В ралець к Евандру однесiте, К Енею що в союз пристав".
52 Таку побачивши утрату, Аркадцi галас пiдняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всi лягли; На щит Палланта положили, Комлицькой буркою прикрили, Iз бою потаскали в стан. О смертi князя всi ридали, Харциза Турна проклинали. Та де ж: троянський наш султан?
53 Но що за стук, за гомiн чую? Який гармидер бачу я! Хто землю так трясе сирую? I сила там мутить чия? Як вихрi на пiсках бушують, В порогах води як лютують, Коли прорватися хотять; Еней так в лютiм гнiвi рветься, Одмстить Палланта смерть несеться, Сустави всi на нiм дрижать.
54 До лясу! Турна розбишаки, Вам бiльше рясту не топтать! Вам дасть Еней мiцной кабаки, Що будете за Стиксом чхать. Еней совавсь, як навiжений, Кричав, скакав, мов вiл скажений, I супротивних потрошив: Махне мечем - врагiв десятки Лежать, повиставлявши п'ятки; Так в гнiвi сильно ?х локшив!
55 В запалi налетiв на Мага, Як на мале курча шулiк; Пропав навiк сей Маг бiдняга, Порхне душа на другий бiк; Видючой смерти вiн боявся, Енея у ногах валявся, Просив живцем в неволю взять; Но сей, коп'?м наскрiзь пробивши I до землi врага пришивши, Других пустився доганять.
56 Тут на бiгу пiймав за рясу Попа рутульського полку, Смертельного задавши прасу, Як пса покинув на пiску. Погиб тут также храбрий Нума, Убив Сереста, його кума, Тарквиту голову одтяв; Камерта висадив з кульбаки, Ансура в ад послав по раки, А Луку пузо розплатав.
57Я к задавав Еней затьору Всiм супостатам на заказ, Як всiх калiчив без розбору I убивав по десять враз: Лiгар з Лукуллом поспiшають I в тарадайцi напирають Енея кiньми потоптать. Но тут ?х доля зла наспiла, I душi сих братiв iз тiла Пiшли к Плутону погулять.
58 Так наш Еней тут управлявся I стан свiй чистив од врагiв; Прогнавши супостат, зближався До города свого валiв. Трояне, вилазку зробивши, Латинян к чорту протуривши, З Ене?м вкупу iзiйшлись. Здоровкалися, обнiмались, Розпитовались, цiловались, А деякi пить принялись.
59 Iул як комендант iсправний Ене?вi лепорт подав, Як вiйська ватажок начальний Про все дрiбненько розказав. Еней Iула вихваля?, Потiм до серця прижима?; Цiлу?ть люблязно в уста. Енея серце трепетало, Воно о синi вiщовало, Що вiн надежда не пуста.
60 В се врем'я Юпитер, пiдпивши, З нудьги до .жiнки пiдмощавсь, I морду на плече склонивши, Як блазень, чмокавсь та лизавсь; Щоб бiльше ж угодить коханцi, Сказав: "Дивися, як троянцi Од Турна врозтiч всi летять; Венера пас перед тобою: Од не? краща ти собою, До тебе всi лапки мостять.
61 Мо? безсмерти? яру?, Розкошних ласк тво?х бажа; Тебе Олимп i свiт шану?, Юпитеру ти госпожа. Захоч - i вродиться все зразу, Все в свiтi ждеть твого приказу, За твiй смачний i ласий цмок..." Сказавши, стиснув так Юнону, Що трохи не скотились з трону, А тiлько Зевс набив висок.
62 Юнона, козир-молодиця, Юпитеру не пiддалась; Бо знала, що стара лисиця На всякi штуки удалась, Сказала: "О, очей всiх свiте, Старий олимпський ?зу?те! З медовими рiчми сховайсь. Уже мене давно не любиш, А тiльки п'яний i голубиш. Одсунься геть - не пiдсипайсь.
63 Чого передо мной лукавиш, Не дiвочка я в двадцять лiт, I теревенi-венi правиш, Щоб тiльки заморочить свiт. Нехай все буде по-тво?му; Дай тiлько Турновi мо?му Хоть трохи на свiтi пожить; Щоб мiг вiн з батьком повидаться I перед смертю попрощаться; Нехай - не буду бiльш просить".
64 Сказавши, в Йовиша вп'ялася I обняла за поперек, I так натужно простяглася, Що свiт в очах обох померк. Розм'як Зевес, як пiсля пару, I вижлоктив пiдпiнка чару, На все iзвол Юнонi дав. Юнона в котика з ним грала, А в мишки так залескотала, Що аж Юпитер задрiмав.
65 Олимпськi? во всяку пору I грiм пускающий ?х пан Ходили голi без зазору, Без сорома, на кшталт циган. Юнона, з неба увильнувши, I гола, як долоня, бувши, По-паруб'ячу одяглась; Кликнувши ж в помiч Асмодея, Взяла на себе вид Енея, До Турна просто понеслась.
66 Тогдi пан Турн зiло гнiвився I приступу к собi не мав, Що у троян не поживився I тьху Ене?вi не дав. Як ось мара в лицi Енея, В кере? бiдного Сихея, Явилась Турна задирать: "Ану лиш, лицарю мiзерний, Злиденний, витязю нiкчемний, Виходь сто лих покуштовать".
67 Турн зирк - i бачить пред собою Присяжного свого врага, Що так не гречi кличе к бою I явно в труси пострига. Осатанiв i затрусився, Холодним потом ввесь облився, Од гнiву сумно застогнав. Напер мару - мара виля?, Еней од Турна утiка?! I Турн вдогонку поскакав.
68 Той не втече, сей не догонить, От тiлько-тiлько не вшпигне; Зикратого мечем супонить, Та ба! мари не пiдстьобне. "Та не втечеш, - кричить, - паничу! Ось зараз я тебе пiдтичу, Се не в кукли з Лависей грать; Тебе я швидко повiнчаю I воронiв потiшу стаю, Коли начнуть твiй труп клювать".
69 Мара Ене?ва, примчавшись До моря, де стояв байдак, Нiтрохи не остановлявшись (Щоб показать великий ляк), Стрибнула в нього, щоб спастися; Тут без числа Турн ослiпився, Туди ж в байдак i сам стрибнув, Щоб там з Енея поглумиться, Убить його, мазки напиться; Тогдi б Турн первий лицар був!
70 Тут вмиг байдак заворушився I сам, одчаливши, поплив; А Турн скрiзь бiгав i храбрився I тiшивсь, що врага настиг. Таку Юнона зливши кулю, Перевернувшися в зозулю, Махнула в вирiй навпростець. Турн глядь, аж вiн уже средь моря, Трохи не луснув з серця, з горя, Та мусив плить, де жив отець.
71 Юнона з Турном як шутила, Еней про те? нi гу-гу; Бо на його туман пустила, Що був невидим нiкому; I сам нiкого тож не бачив, Но послi як прозрiв, кулачив Рутулян i других врагiв: Убив Лутага, Лавза, Орсу, Парфену, Палму витер ворсу, Згубив багацько ватажкiв.
72 Мезентiй, ватажок тирренський, Одважно дуже пiдступив I закричав по-бусурменськи, Що тiлько пан Еней i жив! "Виходь! - кричить, - тичка подмiмо, Нiкого в помiч не просiмо, Годящi парнi: ти i я, Ану!" - i сильно так стовкнулись, Що трохи в'язи не звихнулись, Мезентiй же упав з коня.
73 Еней, не милуя чванливих, В Мезентiя всадив палаш; Дух вискочив в словах лайливих, Пiшов до чорта на шабаш. Еней побiдой утiшався, Зо всi ми добре частовався, Олимпським жертви закурив. Пили до ночi та гуляли I п'янi спати полягали, Еней був п'яний, ?л? жив.
74 Уже свiтовая зiрниця Була на небi, як п'ятак, Або пшенишна варяниця, I небо рдiлося, мов мак. Еней троянцiв в гурт ззива? I з смутним видом об'явля?, Що мертвих треба поховать; Щоб зараз принялися дружно, Братерськи i ?динодушно, Троян убитих зволiкать.
75 Потiм Мезентiя доспiхи На пень високий насадив, I се робив не для потiхи, А Марса щоб удоволив, Шишак, панцир i меч булатний; Спис з прапором, щит дуже знатний; I пень, мов лицар, в збру? був. Тогдi до вiйська обернувся, Прокашлявся i раз смаркнувся, I рiч таку ?м уджигнув:
76 "Козацтво! лицарi! трояне! Храбруйте! наша, бач, бере; Оце опудало погане Латинiв город одiпре. Но перше чим начнем ми битись, Для мертвих треба потрудитись, Зробить ?х душам упокой; Iмення лицарiв прославить, Палланта к батьковi одправить, Що наложив тут головой".
77 За сим пiшов в курiнь просторий, Де труп царевича лежав, Над ним аркадський пiдкоморий Любистком мухи обганяв. Троянськi плакси тут ридали, Як на завiйницю кричали, Еней зарюмсав басом сам: "Гай, гай! - сказав, - ув'яв мiй гайстер! Який то був до бою майстер. Угодно, бачу, так богам!"
78 Звелiв носилки з верболозу I з очерету балдахин Зготовить тiла для виносу, Щоб в них Паллант, Евандрiв син, Вельможна, панськая персона Явилася перед Плутона Не як абиякий харпак. Жiнки покiйника обмили, Нове обрання наложили, Запхнули за щоку п'ятак.
79 Як все уже було готово, Тогдi якийсь ?х филозоп Хотiв сказать надгробне слово, Та збився i почухав лоб; Сказав: "Се мертвий i не дишеть, Не видить, то ?сть i не слишить, ?й, ?й! Уви! он мертв, амiнь!" Народ вiд рiчi умилився I гiрко-гiрко прослезився I мурмотав:" Паноче, згинь".
80 Потiм Палланта покадили, К носилкам винесли надвiр; Над балдахином положили, Еней тут убивавсь без мiр. Накривши гарним покривалом, Либонь, тим самим одiялом, Що од Дидони взяв Еней; Взмостили во?ни на плечi I помаленьку, по-старечи Несли в мiстечко Паллантей.
81 Як вибрались на чисте поле, Еней з покiйником прощавсь, Сказав: "О жизнь! бурливе море, Хто цiлий на тобi оставсь. Прости, приятелю любезний, Оддячу я за вид сей слезний, I Турн получить з баришком". Потiм Палланту уклонився, Облобизав i прослезився, Додому почвалав тишком.
82 К господi тiлько що вернувся Наш смутний лицар, пан Еней, Уже в присiнках i наткнувся На присланих к нему гостей: Були посли се од Латина, I всi асесорського чина, Один армейський копитан; Сей скрiзь по свiту волочився, I по-фригiйську научився, В посольствi був як драгоман.
83 Латинець старший по породi К Енею рацiю начав, I в нашiм, значить, переводi Буцiмто ось вiн що сказав: "Не ворог, хто уже дублений, Не супостат, чий труп нiкчемний На полi без душi лежить. Позволь тiла убитой рати, Як водиться, землi предати; Нехай князь милость сю явить".
84 Еней, к добру з натури склонний, Сказав послам латинським так: "Латинус рекс ?сть невгомонний, А Турнус пессiмус дурак. I кваре воювать вам мекум? Латинуса буть путо цекум, А вас, сеньйорес, без ума; Латинусу рад пацем даре, Пермiтто мертвих поховаре, I злости корам вас нема.
85 Один ?сть Турнус ворог меус, Сам ерго дебет воювать; Велять так фата, ут Енеус Вам буде рекс, Аматi зять. Щоб провести ад фiнем беллюм, Ми зробим з Турнусом дуеллюм, Про що всiх сангвiс проливать Чи Турнус буде, чи Енеус, Укажеть глядiус, вель деус, Латинським сцептром управлять".
86 Латинськi? посли ззиркнулись, По серцю ?м ся рiч була; Знечев'я трохи схаменулись, Дрансеса смiлость тут взяла: "О князю, - крикнув, - пресловутий! Великим ти родився бути! Ми все в Латинови уста Внесем, дрiбнесенько розкажем I щиро, щиро те докажем, Що з Турном дружба ?сть пуста".
87 I мировую тут зробили На тиждень, два або i три, I в договорi положили, Щоб теслi i другi майстри Латинськi помогли троянам, Сим ланцям, голякам, прочанам, Достро?ть новий городок; Щоб нарубать дали соснини, Кленкiв, дубкiв i берестини, На крокви годних осичок.
88 За сим тут началось гуляння, I чарочка пiшла кругом; Розкази, смiхи, обнiмання, Дiлились дружно тютюном. Якi пили, якi трудились I над убитими возились; В лiсах же страшна стукотня. В коротке мирове? врем'я Латинське i троянське плем'я Було як близькая рiдня.
89 Тепер би треба описати Евандра батькiвську печаль I хлипання все розказати, I крик, i охання, i жаль. Та ба! не всякий так змудру?, Як сам Виргилiй намалю?, А я ж до жалю не мастак: Я слiз i охання боюся I сам нiколи не журюся; Нехай собi се пiде так. 90 Як тiлько свiтова зiрниця На небi зачала моргать, То все троянськая станиця Взялася мертвих зволiкать. Еней з Трахоном роз'?зжа?, К трудам дружину понужда?, Кладуть iз мертвих тiл костри; Соломой ?х обволiкають, Олiю з дьогтем поливають На всякий зруб разiв по три.
91 Потiм солому пiдпалили, I плам'я трупи обняло, I вiчну пам'ять заквилили, Аж сумно слухати було. Тут кость, i плоть, i жир шкварчали, Тут инчi смалець iсточали, У инчих репався живiт; Смрад, чад i дим кругом носились, Жерцi найбiльше тут трудились, Iзконеб? халтурний рiд.
92 Други, товаришi i кревнi, Батьки, сини, куми, свати, На вiки вiчнi незабвеннi, А може, хто iз су?ти, В огонь шпурляли рiзну збрую, Одежу, обув дорогую, Шаблi, лядунки, келепи, Шапки, свитки, кульбаки, троки, Онучi, постоли,волоки Шпурлялись, як на тiк снопи.
93 Не тiлько в полi так робилось, В Лаврентi сумно тож було; Багацько трупа там палилось, Поспульство ж на чiм свiт ревло. Там батько сина-парубiйку Оплаковав i кляв злодiйку Вiйну i ветхого царя; Тут дiвка вельми убивалась, Що без вiнця вдовой осталась, Утративши богатиря.
94 Жiнки, порозпускавши коси, Розхристанi i без свиток, Розтрьопанi, простоволоси Галасовали на ввесь рот. По мертвих жалiбно кричали, По грудях билися, стогнали, Латинiв проклинали рiд; Про Турна ж всi кричали смiло, Що за сво? любовне дiло Погубить даром ввесь народ.
95 Дрансес на Турна тут доносить, Що Турн всiм гибелям вина; Еней на бой його лиш просить, I так би й кончилась вiйна. Но i у Турна був сутяга, Брехун, юриста, крюк, пiдтяга, I дiло Турна защищав; Та i Аматинi пролази Пускали розни? розкази, Щоб Турн нi в чiм не уважав.
96 Як ось од хана Дiомида Латиновi прийшли посли, I iз охлявшого ?х вида Не видно, радiсть щоб несли. Латин вельможам з старшиною Велить явитись пред собою, Що все i сталося якраз; Послiв кликнули до громади, I, виполнивши всi обряди, Латин прорек такий приказ:
97 "Скажи, Венуле нежахливий, Всю хана Дiомида рiч, Зда?ться, був ти не брехливий, Таким тебе зна наша Сiч". "Пiднiжок твiй я i пiдданець, Iз слуг тво?х послiднiй ланець, - Сказав Венул, - не погнiвись! Мужича правда ?сть колюча, А панська на всi боки гнуча, I хан сказав так, не сумнись:
98 Не з мордою Латина битись Против троянських розбишак; Вам треба б перше придивитись, Який то ?сть Еней козак! Пiд Тро?ю вiн дався знати Нам всiм, як взявся ратовати Богiв домашнiх i рiдню. Вiн батька спас в злу саму пору, На плечах знiс на ?ду-гору, Сього не майте за бридню.
99 Против Енея не храбруйте, Для нас зда?ться вiн святим; I так Латину розтолкуйте, Щоб лучше помирився з ним. Гай! гай! де дiти ?сть такi?, Щоб кудрi батькови сiди? Найвище ставили всього? Не ворог я царю Латину, Но чту Анхизову дитину I не пiду против його.
100 Прощайте, домiнi латинцi! Поклон мiй вашому царю; Возьмiть назад сво? гостинцi, Одправте ?х к багатирю Енею i просiть покою". Венул утерся тут рукою I рiчi сiй зробив кiнець. Збентежила ся рiч Латина, Здавалось, близька зла година; На лисинi трусивсь вiнець.
101 Латин од думки схаменувся, Олимпським трохи помоливсь; Наморщивсь, сентябрьом надувся I смутно на вельмож дививсь. "А що? - сказав, - чи поживились? От з Дiомидом ви носились, А вiн вам фигу показав; Заздалегiдь було змовлятись, Як з пан-Ене?м управлятись, Поки лапок не розiклав.
102 Тепер не приберу бiльш глузду, Як тут сих поселить прочан; Землi шматок ?сть не пiд нужду, То ?м з угоддями оддам. Оддам нив'я i сiнокоси, I риболовнi тибрськi коси, То буде нам Еней сусiд; Коли ж не схоче вiн остаться, То все ж iзбавимся од бiд.
103 А щоб з Ене?м лад зробити, Пошлю послiв десяткiв п'ять; I мушу дари одрядити, Диковинки коли б достать: Павидла.сала, осятрини, Шалевий пояс i люстрини, Щоб к празнику пошив каптан, Сап'янцi iз Торжка новенькi, Мальовани? потибеньки. А нуте! як зда?ться вам?"
104 Дрансес був дивний говоруха I Турновi був враг лихий, Вста?, ус гладить, в носi чуха, Да? одвiт царю такий: "Латине свiтлий, знаменитий, Тво?ми мед устами пити! Всяк тягне в серцi за тебе; Но одiзватися не смiють, Сидять, мовчать, сопуть, потiють I всяк мiзку? про себе.
105 Нехай же та личина люта, Що нас впровадила в вiйну I ганьбою до всiх надута, Походить бiльш на сатану! Що скiлько болi причинила, Що скiлько люду погубила, А в смутний час навтiкача! Нехай лиш Турн, що верховодить I всiх панiв за кирпи водить, З Ене?м порiвня плеча.
106 Нехай оставить нас в свободi, Нехай царiвнi дасть покой; Нехай живе в сво?й господi, А щоб в Латiю нi ногой. А ти, Латине, всiх благiйший, Придбав Енею дар смачнiйший: Йому Лавинiю оддай. Сим сватовством нам мир дару?ш I царства рани урату?ш; Дочцi ж з Ене?м буде рай.
107 Тебе ж прошу я, пане Турне! Покинь к Лавинi? любов I проясни чоло нахмурне, Щади латинську нашу кров. Еней тебе лиш визива?, А нас, латинцiв, не займа?, Iди з троянцем потягайсь! Коли ти храбрий не словами, Так докажи нам те дiлами, Побить Енея постарайсь".
108 Од рiчi сей Турн роз'ярився, Як втопленик, посинiв ввесь; Дрижали губи, сам дрочився, Зубами клацав, мовби пес, Сказав: "О, стара пустомеля! Яхидств i каверз всiх оселя! I ти тхором мене зовеш! I небилицi вимишля?ш, Народ лукаво ввесь ляка?ш, На мене ж чортзна-що плетеш.
109 Що буцiм хочу я одтяти Головку лисую твою; Та згинь! - не хочу покаляти Честь багатирськую свою. А ти, Латине милостивий, Коли такий став полохливий, Що i за царством байдуже? Так лiзьте ж до Енея раком, Плазуйте перед сим трояком, Вiн мир вам славний устриже.
110 Коли ж до мира я помiха, Коли Еней мене бажа I смерть моя вам ?сть потiха; Моя душа не ?сть чужа Од храбрости i од надi?, Iду, де ждуть мене злодi?, Iду i б'юся з втiкачем! Нехай хоть стане вiн Бовою, Не наляка мене собою, Помiряюсь з його плечем".
111 Коли в конгресi так тягались, Енеи к Лавренту пiдступав; На штурм троянцi шиковались, До бою всякий аж дрижав. Латин таку почув новинку, Злякавсь, пустив iз рота слинку, I вся здригнула старшина. "От вам i мир", - сказав Турн лютий I, не терявши нi минути, Пред вiйськом опинивсь, як на!
112 Оп'ять настав гармидер, лихо; Народ, як черв, заворушивсь. То всi кричать, то шепчуть тихо, Хто лаявся, а хто моливсь. Оп'ять вiйна i рiзанина, Оп'ять бiда гне в сук Латина, Сердешний каявсь од душi, Що тестем не зробивсь Енею, I послi б з мирною душею Лигав потапцi i книшi.
113 Турн миттю нарядився в збрую, Летить, щоб потрошить троян; I роз'ярив дружину злую Побить Ене?вих прочан. Прискочив перше до Камилли, Як огир добрий до кобили, I став ?й зараз толковать: Куди ?й з вiйськом напирати; Мессап же мусить пiдкрепляти Царицi сей прокляту рать.
114 Розпорядивши, Турн, як треба, Махнув, засаду щоб зробить, На гору, що торкалась неба, I щоб фригiйцiв окружить. Еней постро?в тож отряди, Де всiм назначив для осади Без одступу на вал iти. Iдуть, зiмкнувшись мiцно, тiсно, Iдуть, щоб побiдить поспiшно Або щоб трупом полягти.
115 Троянцi сильно наступали I тиснули сво?х врагiв, Не раз латинцiв проганяли До самих городських валiв. Латинцi также оправлялись I од троянцiв одбивались, Один другого товк на прах; Тут ?х чиновники тузились, Як пiвнi за гребнi возились; Товклись кулаччям по зубах.
116 Но як Арунт убив Камиллу, Тогдi латинцiв жах напав; Утратили i дух, i силу, Побiгли, хто куди попав. Троянцi з бiглими змiтались, Над ?х плечами забавлялись I задавали всi сто лих. Ворота в баштах запирали, Сво?х ховатись не пускали, Бо напустили б i чужих.
117 Як вiсть така прийшла до Турна То так мерзенно iскрививсь, Що твар зробилась нечепурна I косо, зашморгом дививсь. Потiм яру? од досади, Виводить вiйсько iз засада I гору_ _покида, i лiс I тiлько що спустивсь в долину. То в тую ж самую годину Уздрiв Ене?вих гульвiс.
118 Пiзнав пан Турн пана Енея, А Турна тож Еней пiзнав; Вспалали духом Асмодея, Один другого б розiдрав; Не обiйшлося б тут без бою, Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не залiз I не послав на землю ночi; Тут всiх до сна стулились очi I всяк уклався горлорiз.
119 Турн, облизня в бою пiймавши, Зубами з серця скреготав; Од дуру, що робить не знавши, Латину з злостию сказав: "Нехай злиденни? прочани, Задрипанцi тво? трояни, Нехай сво?х держаться слов Iду з Ене?м поштурхаться, В мо?х проступках оправдаться: Убить - i околiть готов.
120 Пошлю Енея до Плутона, Або i сам в ад копирсну; Уже мнi жизнь i так солона! Оддай Енею навiсну..." "Гай, гай! - Латин тут обiзвався. - Чого ти так розлютовався? Що ж буде, як розсержусь я? Уже менi брехати стидно; А пота?ть - богам обидно; Святая правда дорога!
121 Послухай же, судьби ?сть воля, Щоб я дочки не оддавав За земляка, а то зла доля Насяде, хто злама устав. Мене Амата ублагала I так боки натасовала, Що я Енею одказав. Тепер сам мусиш мiрковати, Чи треба жить, чи умирати; А лучше, якби в ум ти взяв
122 I занедбав мою Лависю; Чи трохи в свiтi панночок? Ну, взяв би Муньку або Прiсю, Шатнувсь то в сей, то в той куток: ВIвашки, Мильцi, Пушкарiвку, I в Будища, i в Горбанiвку, Тепер дiвчат, хоть гать гати; Тепер на сей товар не скудно, I замужню украсть не трудно, Аби по норову найти".
123 На слово се прийшла Амата I зараз в Турне i вп'ялась; Лобзала в губи стратилата I од плачу над тим тряслась. "Внапасть, - сказала, - не вдавайся I битися не поспiшайся, Як луснеш ти, то згину я; Без тебе нас боги покинуть, Латинцi i рутульцi згинуть, I пропаде дочка моя".
124 Но Турн на се не уважа?, I байдуже нi сльоз, нi слов; Гiнця к Енею посила?, Щоб битись завтра був готов. Еней i сам трусивсь до бою, Щоб сильною сво?й рукою Головку Турну одчесать. А щоб повiрить Турна слову, Тож посила зробить умову, Як завтра виставляти рать.
125 На завтра, тiлько що свiтало Уже народ заворушивсь; Все вешталося, все кишало, На бой дивитись всяк галивсь. Межовщики там розмiряли, Кiлочки в землю забивали, На знак, де вiйськовi стоять. Жрецi молитви зачитали, Олимпським в жертву убивали Цапiв, баранiв, поросят.
126 Тут вiйсько стройними рядами В парадi йшло, мовби на бой; В празничнiй збру?, з прапорами, Всяк ратник чванився собой. Обидвi армi? стояли На тих межах, що показали; Мiж ними був просторий плець; Народ за вiйськом копошився, Всяк товпився, всяк лiз, тiснився, Побо?щу щоб зрiть кiнець.
127 Юнона, як богиня, знала, Що Турну прийдеться пропасть, Iще в мiзку коверзовала, Щоб одвернуть таку напасть; Кликнула мавку вод Ютурну (Бо ся була сестриця Турну) I розказала ?й свiй страх; Велiла швидче умудриться, На всякi хитрости пуститься, Щоб брата не строщили в прах.
128 Як так на небi двi хитрили, Тут лагодились два на бой; Всi за свого богiв молили, Щоб власною сво?й рукой Iзмiг врага в я?шню зм'яти. Рутульцi ж стали розмишляти, Що Турн ?х може скиксовать; Уже заздалегiдь смутився, Iще нiчого, а скривився, Не лучше б бой сей перервать.
129 На сей час Ютурна - мавка В рутульських подоспiла строй; I там вертiлася як шавка, I всiх скуйовдила собой. Камерта вид на себе взявши, Тут всiх учила толковавши, Що сором Турна видавать; Стид всiм стоять згорнувши руки, Як згине Турн терпiти муки, Дать ши? в кандали ковать.
130 Все вiйсько сумно мурмотало, Сперва тихенько, послi в глас Гукнули разом: "Все пропало!" Щоб розмир перервать в той час. Ютурна фиглi ?м робила, Шпаками кiбця затровила, I за?ць вовка покусав. Такi? чуда небувалi Лаврентцi в добре толковали, Тулумнiй к битвi пiдтруняв.
131 I перший стрелив на троянцiв, Гиллипенка на смерть убив; А сей був родом iз аркадцiв, То землякiв на гнiв пiдвiв. Отак оп'ять зiрвали сiчу! Бiжать один другому встрiчу, Хто з шаблею, хто з палашем; Кричать, стрiляють, б'ють, рубають, Лежать, втiкають, доганяють; Все вмиг зробилось кулiшем.
132 Еней, правдивий чолов'яга, Побачивши такий нелад, Що вража, зрадивши, ватага Послать фригiйцiв дума в ад, Кричить: "Чи ви осатанiли? Адже ми розмир утвердили! Ми з Турном поб'?мось однi". Но вiдкiль стрiлка не взялася I спотиньга в стегно вп'ялася, I кров забризкала штани.
133 Еней од рани шкандиба? В кровi iз строю в свiй намет; Його Асканiй проважа?, Либонь i пiд руку ведеть. Уздрiв се Турн, возвеселився, Розприндився i розхрабрився I на троянцiв полетiв: То б'?, то пха або руба?, Iз трупiв бурти насипа?, Хотьби варить на сто котлiв.
134 I перших Фiла, Тамариса На землю махом поваляв; Потiм Хлорея, Себариса, Мовби комашок, потоптав; Дарету, Главку, Ферсилогу Поранив руки, шию, ногу; Навiк калiками зробив. Побив багацько Турн заклятий, Не трохи потоптав зикратий, В кровi так, мов в багнi, бродив.
138 Коробилась душа Енея, Що Турн троянцiв так локшив; Стогнав жалчiше Прометея, Бо був од рани ?л? жив. Я пид, цилюрик лазаретний, Був знахур в порошках нешпетний, Лiчить Енея приступав: По локтi руки засука?, За пояс поли затика?, Очками кирпу осiдлав.
136 I зараз приступивши к дiлу, Вiн шпеник в ранi розглядав; Прикладовав припарки к тiлу I шилом в ранi колупав. I шевську смолу приклада?, Но все те трохи помага?; Япид сердешний чу? жаль! Обценьками питавсь, клiщами, Крючками, щипцями, зубами, Щоб вирвать проклятущу сталь.
137 Венери серце засвербiло Од жалю, що Еней стогнав; Пiдтикавшись - ану за дiло; I Купидончик не гуляв. Шатнулись, разних трав нарвали, Зцiлющо? води примчали, Гарлемпських капель пiддали, I, все те вкупi сколотивши, Якiсь слова наговоривши, Енею рану полили.
138 Таке лiкарство чудотворне Боль рани зараз уняло, I стрiлки копiй це упорне Без працi винятись дало. Еней наш знова ободрився, Пальонки кубком пiдкрепився, В пайматчину одiгся бронь. Летить оп'ять врагiв локшити, Летить троянцiв ободрити, Роздуть в них храбрости огонь.
139 За ним фригiйськi во?води, Що тьху, навзаводи летять; А вiйсько - в лотоках як води Ревуть, все дном наверх вертять. Еней лежачих не займа?, Утiкачiв нiзащо ма?, А Турна повстрiчать бажа. Хитрить лукавая Ютурна, Яким би побитом ?й Турна Спасти од смертного ножа.
140 На хитрости дiвчата здатнi, Коли ?х серце защемить; I в ремеслi сiм так понятнi, Сам бiс ?х не перемудрить. Ютурна з облака злетiла, Зiпхнула братня машталiра I стала коней поганять; Бо Турн ганяв тогдi на возi, Зикратий же лежав в обозi, Не в силах бiгать нi стоять.
141 Ютурна, кiньми управляя, Шаталась з Турном мiж полкiв, Як од хортiв лиса виляя, Спасала Турна од врагiв. То з ним наперед ви?зжала, То вмиг в другий кiнець скакала, То не туда, де був Еней. Сей бачить хитрость тут непевну, Трусливость Турнову нiкчемну, Нап'явсь в погонь зо всiх гужей.
142 Пустивсь Еней слiдити Турна I дума з ока не спустить; Но мавка хитрая Ютурна I тут найшлася кулю злить. К тому ж Мессап, забiгши збоку, Зрадливо, зо всього наскоку, Пустив в Енея камiнець; Но сей, по щастю, ухилився I камiнцем не повредився, З султана ж тiлько збивсь кiнець.
143 Еней, таку уздрiвши зраду, Великим гнiвом розпаливсь; Гукнув на всю свою громаду I тихо Зевсу помоливсь. Всю рать свою вперед подвинув I разом на врагiв нахлинув, Велiв всiх сiкти та рубать. Пiшли латинцiв потрошити; Рутульцiв шпиговать, кришити Та ба! Як Турна б нам достать.
144 Тепер без сорома признаюсь, Що трудно битву описать; I як нi морщусь, нi стараюсь, Щоб гладко вiршi шкандовать, Та бачу по мо?му виду, Що скомпоную панихиду. Зроблю лиш розпис iменам Убитих во?нiв на полi I згинувших тут по неволi Для примхи ?х князькiв душам.
145 На сей батали? пропали: Цетаг, Тана?с i Толон; Од рук Ене?вих лежали Порiзанi: Онит, Сукрон. Троянцiв Гiлла i Амiка Зiпхнула в пекло Турна пiка... Та де всiх поiменно знать? Там вороги всi так змiшались, Стiснились, що уже кусались, Руками ж нiльзя i махать.
146 Як ось i сердобольна мати Енею хукнула в кабак, Велiв, щоб штурмом город брати, Рутульських перебить собак. Столичний же Лаврент достати, Латину з Турном перцю дати; Бо цар в будинках нi гу-гу. Еней на старших галаса?, Мерщiй до себе ?х ззива? I мовить, ставши на бугру:
147 "Мо?? мови не жахайтесь (Бо нею управля Зевес) I зараз з вiйськом одправляйтесь Брать город, де паршивий пес, Латин зрадливий п'? сивуху, А ми б'?мось зо всього духу. Iдiть палiть, рубайте всiх; Громадська ратуш, зборнi iзби Щоб наперед всього iзслизли, Амату ж зав'яжiте в мiх".
148 Сказав, i вiйсько загримiло, Як громом, разним оружжям; Постро?лось i полетiло Простесенько к градським стiнам. Огнi через стiну шпурляли, До стiн драбини приставляли I хмари напустили стрiл. Еней, на город руки знявши, Латина в зрадi укорявши, Кричить: "Латин вина злих дiл".
149 Яки? в городi остались, Злякались од такой бiди, I голови ?х збунтовались, Не знали утiкать куди. Однi тряслись, другi потiли, Ворота одчинять хотiли, Щоб в город напустить троян. Другi Латина визивали, На вал полiзти принуждали, Щоб сам спасав сво?х мирян.
150 Амата, глянувши в вiконце, Уздрiла в городi пожар; Од диму, стрiл затьмилось сонце; Напав Амату сильний жар. Не бачивши ж рутульцiв, Турна, Вся кров скипiлася зашкурна, I вмиг царицю одур взяв. Здалося ?й, що Турн убитий, Через не? стидом покритий, Навiк з рутульцями пропав.
151 ?й жизнь зробилася немила, I осоружився ввесь свiт. Себе, олимпських кобенила; I видно iзо всiх примiт, Що глузд остатнiй потеряла; Бо царське? обрання рвала, I в самiй смутнiй сiй порi, Очкур круг ши? обкрутивши, Кiнець за жердку зачепивши, Повiсилась на очкурi.
152 Амати смерть ся бусурманська Як до Лавинi? дойшла, То крикнула "уви!" з-письменська, По хатi гедзатись пiшла. Одежу всю цвiтну порвала, А чорну к церi прибирала, Мов галка нарядилась вмах; В маленьке зеркальце дивилась, Кривитись жалiбно училась I мило хлипати в сльозах.
153 Такая розiмчалась чутка В народi, в городi, в полках, Латин же, як старий плохутка, Устояв ледве на ногах. Тепер вiн берега пустився i так злиденно iскривився, Що став похожим на верзун. Амати смерть всiх сполошила, В тугу, в печаль всiх утопила, Од не? звомпив сам пан Турн.
154 Як тiлько Турн освiдомився, Що дав царицi смерть очкур, То так на всiх остервенився, Пiдстрелений мов дикий кнур. Бiжить, кричить, маха руками I грiзними велить словами Латинцям i рутульцям бой З ене?вцями перервати. Якраз противнi супостати, Утихомирясь, стали в строй.
155 Еней од радости не стямивсь, Що Турн виходить битись з ним Оскалив зуб, на всiх оглянувсь I списом помахав сво?м. Прямий, як сосна, величавий, Бувалий, здатний, тертий, жвавий, Такий, як був Н е ч е с а-князь; На нього всi баньки п'ялили, I сами вороги хвалили, Його любив всяк - не боявсь.
156 Як тiлько виступили к бою Завзята пара ватажкiв, То, зглянувшися мiж собою, Зубами всякий заскрипiв. Тут хвись! шабельки засвистiли, Цок-цок! - i iскри полетiли; Один другого полосять! Турн перший зацiдив Енея, Що з плеч упала i керея, Еней був поточивсь назад.
157 I вмиг, прочумавшись, з наскоком Еней на Турна напустив, Оддячивши йому сто з оком, I вражу шаблю перебив. Яким же побитом спастися? Трохи не лучше уплестися? Без шаблi нiльзя воювать. Так Турн зробив без дальней думки, Я к кажуть пiдобравши клунки, Ану! Чим тьху навтiки драть.
158 Бiжит пан Турн i репету?, I просить у сво?х меча; Нiхто сердеги не рату? Од рук троянська силача! Як ось iще перерядилась Сестриця i пред ним явилась I в руку сунула палаш; Оп'ять шабельки заблищали, Оп'ять панцирi забряжчали, Оп'ять пан Турн оправивсь наш.
159 Тут Зевс не втерпiв, обiзвався, Юнонi з гнiвом так сказав: "Чи ум од тебе одцурався? Чи хочеш, щоб тобi я дав По панiстарiй блискавками? Бiда з злосливими бабами! Уже ж вiстимо всiм богам: Еней в Олимпi буде з нами Живитись тими ж пирогами, Якi кажу пекти я вам.
160 Безсмертного ж хто ма убити? Або хто може рану дать? Про що ж мазку мирянську лити? За Турна щиро так стоять? Ютурна на одну проказу, I певне по твому приказу, Палаш рутульцю пiддала. I поки ж будеш ти бiситься? На Трою i троянцiв злиться? Ти зла ?м вдоволь задала".
161 Юнона в первий раз смирилась, Без крику к Зевсу рiч вела: "Прости, паноче! проступилась, Я, далебi, дурна була; Нехай Еней сiдла рутульця, Нехай спиха Латина з стульця, Нехай поселить тут свiй рiд. Но тiлько щоб латинське плем'я Удержало на вiчне врем'я Iмення, мову, вiру, вид".
162 "Iноси! сiлькiсь! як мовляла", - Юнонi Юпитер сказав. Богиня з радiщ танцювала, А Зевс метелицю свистав. I все на шальках розважали, Ютурну в воду одiслали, Щоб з братом Турном розлучить; Бо книжка Зевсова з судьбами, Не смертних писана руками, Так мусила установить.
163 Еней маха? довгим списом, На Турна мiцно наступа, "Тепер, - кричить"---. пiдбитий бiсом, Тебе нiхто не захова. Хоть як вертись i одступайся, Хоть в вiщо хоч перекидайся, Хоть зайчиком, хоть вовком стань, Хоть в небо лiзь, ниряй хоть в воду, Я витягну тебе спiдсподу I розмiзчу погану дрянь".
164 Од сей бундючно? Турн речi Безпечно усик закрутив I зжав сво? широкi плечi, Енею глуздiвно сказав: "Я ставлю рiч твою в дурницю; Ти в руку не пiймав синицю, Не тебе, далебiг, боюсь. Олимпськi нами управляють, Вони на мене налягають, Пред ними тiлько я смирюсь".
165 Сказавши, круто повернувся I камень пудiв в п'ять пiдняв; Хоть з працi трохи i надувся; Бо бач, не тим вiн Турном став. Не та була в нiм жвавость, сила, Йому Юнона iзмiнила; Без богiв ж людська моч пустяк. Йому i камень iзмiня?, Енея геть не долiта?, I Турна взяв великий страх.
166 В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав I Турну, гадовому сину, На вiчний поминок послав; Гуде, свистить, несеться пiка, Як зверху за курчам шульпiка, Торох рутульця в лiвий бiк! Простягся Турн, як щогла, долi, Кача?ться од гiркой болi, Клене олимпських ?ретик.
167 Латинцi од сього жахнулись, Рутульцi галас пiдняли, Троянцi глумно осмiхнулись, В Олимпi ж могорич пили. Турн тяжку боль одолiва?, К Енею руки простяга? I мову слезную рече: "Не жизни хочу я подарка; Твоя, Анхизович, припарка За Стикс мене поволоче.
168 Но ?сть у мене батько рiдний, Старий i дуже ветхих сил; Без мене вiн хоть буде бiдний, Та свiт менi сей став не мил; Тебе о тiм я умоляю, Прошу, як козака, благаю, Коли менi смерть задаси, Одправ до батька труп дублений; Ти будеш за сi? спасений, На викуп же, що хоч, проси".
169 Еней од речi сей змя'гчився I меч пiнятий опустив; Трохи-трохи не прослезився I Турна ряст топтать пустив. Аж зирк - Палантова лядунка I золота на нiй карунка У Турна висить на плечi. Енея очi запалали, Уста од гнiву задрижали, Ввесь зашарiвсь, мов жар в печi.
170 I вмиг, вхопивши за чуприну, Шкереберть Турна повернув, Насiв колiном злу личину I басом громовим гукнув: "Так ти троянцям нам для смiха Глумиш з Паллантова доспiха I думку ма?ш буть живим? Паллант тебе тут убива?, Тебе вiн в пеклi дожида?, Iди к чортам дядькам сво?м".
171 3 сим словом меч свiй устромля? В роззявлений рутульця рот I тричi в ранi поверта?, Щоб бiльше не було хлопот. Душа рутульська полетiла До пекла, хоть i не хотiла, К пану Плутону на бенькет. Живе хто в свiтi необачно, Тому нiгде не буде смачно, А бiльш, коли i совiсть жметь.
發表於 2009-11-16 03:42:32
